Заходжу до квартири, а на кухні якийсь мужик голий стоїть. Мені аж дар мови відняло! Хотіла поліцію викликати, але в спальні побачила знайоме обличчя…

Двадцять років я була на заробітках. І не від хорошого життя туди поїхала. Раніше я працювала лікарем, була поважною людиною в нашому місті. Та раптом мій чоловік вирішив, що йому потрібна молодша дружина. І знайшов таку. Він покинув мене, ще й наостанок заявив:

 – Я тобі багато грошей не даватиму, не розраховуй. Моя Ілона полюбляє гарно жити, тож давай вже сама заробляй якось.

Наче раніше я не заробляла. Він виплачував аліменти, та це були копійки. А заробляв гарно, мав солідну посаду на великому підприємстві. А коли донечці виповнилося 18 років колишній повідомив, що більше ні копійки не дасть, бо ж його Ілонка має народити. 

Тоді я зрозуміла — розраховувати можу лише на себе. Зібралась і поїхала в Німеччину. Я знала німецьку мову, тому мала певні привілеї й швидко знайшла гарну роботу по догляду за літньою парою. Платили мені гарно. 

А тоді старший син повідомив, що одружується і чекає на дитину. Я працювала навіть на вихідних, аби якнайшвидше придбати йому квартиру. Донька жила в моїй хаті і досить скоро також туди привела свого нареченого. Я зрозуміла, що залишаюсь без житла.

Продовжувала висилати дітям усі зароблені гроші. Та частинку все ж відкладала собі на квартиру. А тоді попросила сина.

 – Знайди невеличку однокімнатну квартиру. Оформиш поки на себе і найми людей, щоб там зробили ремонт. Коли повернусь, матиму, де жити, адже роки вже не ті, сам розумієш.

– Добре, мамо, звичайно.

Я цілковито довіряла синові, тому ніколи й не сумнівалась в рішенні оформити нерухомість на нього. 

Він знайшов маленьку квартиру і зробив в ній гарний сучасний ремонт. Я наказала, щоб квартирантів туди не пускав. Не хотілося, аби чужі люди псували нові меблі. Вирішила, поки можу — працюю, а тоді повернусь і житиму спокійно.

Пошепки

Минуло ще чотири роки і я вирішила, що з мене досить цієї Німеччини. Стомилася, та й здоров’я почало підводити. Про свій приїзд нікому не сказала.

Прийшла відразу до сина. Та його вдома не було. Попросила в невістки ключ від квартири. На це вона якось знітилася. А тоді зізналася:

 – А він вам нічого не казав? Там живуть!

 – Хто?

 – Ліля, наша дочка.

 – Але ж їй 18. Як ви її пустили жити окремо?

 – Схотіла з хлопцем жити, ми дозволили. Зараз такі часи, самі розумієте.

Від цих слів я мало не впала. Нічого собі часи. Поїхала на квартиру. Відчиняю — а в коридорі чужий мужик стоїть. І зовсім не дитина на вигляд. Років 25. Тоді вибігла моя малолітня онука у самій футболці. Я не знала, як на це реагувати.

Вийшла надвір і сіла біля під’їзду. Виявилося, що немає в мене дому. Тепер не знаю, як говорити з сином, аби повернув квартиру. Документи ж на нього усі оформлені. Що мені робити? Порадьте!

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!