Я завжди подаю милостиню стареньким людям у переході чи на вулиці. Ну хоча б вони матимуть бодай на шматок хліба.
Щодня бачив біля свого будинку одну бабусю. Вона жила поверхом вище. Одягнена, м’яко кажучи, дуже погано. Стара хустина, порвана курточка та рукавиці. Штани у латках, що вільного місця нема.
Того вечора я після роботи зайшов до супермаркету та купив їй деякі продукти. Гречку, рис, вівсянку, молоко, хліб, сир, ковбасу, декілька картоплин. Я на ті гроші не збіднію, а ось старенька матиме щось перекусити.
– Ой, синку, спасибі! Нехай тебе Бог береже! – радісно сказала бабуся.
Тоді я засинав зі спокійною душею.
Зранку збираюся на роботу, доходжу до того супермаркету та бачу знову сусідку. Але вона на цей раз стоїть з табличкою “на їжу”.
– Бабусю, що ви тут робите? Я ж вам вчора приніс стільки продуктів!
І знаєте, що я почув у відповідь?
– Ану відійди, очкарику! Всіх клієнтів мені перелякаєш!
Ось це так “дякую”. Виявляється, що старенька удає немічну. Тепер я перестав з нею навіть вітатися у під’їзді. А вона дивиться на мене косо та щось під носа бурмоче.
Тепер я передаю гроші та одяг або ж продукти у спеціальні фонди, які дійсно допомагають нужденним. А не наживаються на чужому горі! І вам також раджу! Адже на цьому світі багато шарлатанів.
А ви погоджуєтеся з такою думкою щодо милостині жебракам? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!