Залишила порожній холодильник, брудний посуд та гору одягу на прання…і чкурнула до подруги. Сподіваюся, що тоді мій чолвоік та сини нарешті зрозуміють, що я їм не хатня робітниця!

Я мала з дитинства приклад, якою повинна бути справжня жінка. Що мама, що бабуся постійно готували щось смачненьке, прибирали вдома, тримали порядок. Завжди на вечерю мав бути свіжий борщ чи суп з фрикадельками, а на сніданок – смачна яєшня, бутерброди з ідеальними пластиками масла, ковбаси та сиру. Ну і звісно, чай або кава! 

Бабуся мешкала у селі, щоліта я приїздила на канікули. Півні ще спали в стайні, а бабуся вже зав’язувала хустину, брала відерко та йшла до корів та кіз. Потім смажила сирники зі свіжого, домашнього сиру, наливала мені склянку молока з пінкою. І поки я гралася з друзями, вона поралася на городі. 

А коли в мене починалося навчання, то мама завжди готувала у школу перекус – котлетки, бутерброди, оладки чи якісь рулетики. І це все готувала зранку, поки ми ще з татом дрімали. Як я приходила після уроків, то в холодильнику на вибір багато страв – плов, відбивні, суп, мінімум 2 салати і ще щось на десертик.

Тому я виросла і розуміла – справжня жінка повинна смачно готувати. Тому завжди старалася догодити Степанові, коли вийшла за нього заміж. От як у суботу зранку могла прокинутися та робити сніданок, то закінчувала пізно, коли мила посуд після вечері. Діти та чоловік їли все з-під ножа, одразу свіже та приготоване. Я після роботи постійно бігла на базар та обирала продукти. Сама тягла важкі пакунки додому, все мила, готувала. 

Не дивлячись за те, що так багато готувала для синів та чоловіка, мій сніданок обмежувався тільки чашечкою міцної кави, а вечеряла канапками. Адже вони все встигали так швидко з’їдати, наче якась навала монголо-татар пробігла на кухні. 

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Звісно, такий “раціон харчування” мені ау-кнувся по здоров’ю, тому зараз маю багато болячок. Різко схудла, відповідно, зараз мої нігті та волосся у жахливому стані. А про жіноче здоров’я взагалі не заїкаюся, постійно маю пити пігулки. Лікарні щоразу важко зітхають, коли я приходжу до них на огляд.

Якось я про цю болячку розповіла мамі:

– Дитино, та ти себе геть не жалієш! 

– Мамо, ну але ж ти така сама була.

– Так. Але я мала чоловіка ще. Згадай, як твій батько мені допомагав? Міг і посуд помити після застілля, витерти пилюку. Та навіть часто сам тобі сніданки готував, якщо я не встигала. 

– Правда?

– Так, доню. І коли я себе геть кепсько почувала, то твій тато робив мені чашку теплого чаю, накривав ковдрою та давав відпочити. І сам господарював – прибирав, складав речі, прасував. Я мала те сильне плече, на яке могла покластися, якщо не мала сили. А твій Степан? Певно, поки йому не покажеш, де полиця з трусами, то він голим ходитиме! 

Дійсно, я забула, коли востаннє чула від чоловіка чи синів “спасибі, було смачно”. Хіба прийдуть ввечері, сідають за стіл та дивляться на мене, як баран на Біблію. Я ж сама їм накидаю на тарілку, підігріваю суп та ще даю виделки. 

Пошепки

Чоловік дотримується правила, що кухня – це суто територія жінки, він там не має господарювати. Ну хіба сміття викине, якщо воно вже біля дверей стоїть пару днів. 

А сини..Один прикривається парами, інший уроками:

– Будь ласка, хтось помиє сьогодні посуд? 

– Ой, ма, мені треба до семінару з другом готуватися. Я побіг!

– А в мене уроки.

Хоча я ж чую, що молодший тихцем грає ігри на телефоні, а старший потім з перегаром приходить додому, що ледь на ногах стоїть. 

І це я у всьому винна. Дозволила об себе ноги витирати, тому не можу ні каплі помочі отримати. Ні помити посуд, ні пилюку витерти. Вже сама їм речі у шафі складаю, труси до трусів, шкарпетки до шкарпеток. 

От нема більше сил терпіти. Я взяла на роботі відпустку на тиждень та чкурнула до куми в гості. Ліда давним-давно мене запрошувала в Київ, а я все хатніми справами прикривалася. 

Звісно, нічого їм не готувала. Залишила порожній холодильник, повну раковину брудного посуду та ще кошик з білизною. Так що ні в чоловіка, ні в синів не було навіть чистої пари трусів. 

Зібрала валізу, поїхала на вокзал та відключила телефон. Єдине, що може дати їм підказку – це моя записка:

“Шановні трутні. Ви дуже добре влаштувалися на моїй спині. Тому, вважаю, що варто закінчити цей відпочинок. Не знаю, коли повернуся додому – тиждень, 10 днів чи місяць. Гроші у вас є, магазин поруч знаходиться. Сподіваюся, що у вас вистачить розуму та сили волі навчитися жити самостійно”.

 

Я сподіваюся, що план спрацює. І нарешті мене шануватимуть, як жінку, а не як хатню робітницю! 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector