Цього року моїй свекрусі виповнилося 75 років. Зараз вона досить погано себе почуває, має цілий букет захворювань. Декілька місяців тому, не стало її доньки – рідної сестри чоловіка. Я завжди поважала та намагалася допомагати свекрусі, вона прожила дійсно гідне життя, тільки от на старості років її значно підкосило.
Ще донедавна свекруха могла за собою дивитися самотужки, поки не впала. В лікарні нас одразу попередили – ходити вона зможе з великими труднощами. Приблизно два місяці вона лежала у стаціонарі, а потім сказали, що пора виписувати і забирати маму. Чоловік вирішив виділити їй кімнату у нашій квартирі, я розуміла, що з цього часу, моє життя поміняється. Жити у нас звичайно було де, тому що донечка недавно вийшла заміж і зараз живе зі своїм чоловіком.
Я постійно працюю, сидіти з мамою чоловіка не маю змоги. Спочатку знайшли одну доглядальницю, але вона сказала, що не впорається – мати була дуже важка по вазі, потрібно багато сил. Друга дівчинка – просто була недосвідчена або ж лінива, хоч платили ми їй справді достойну суму. Третя виявилася крадійкою – через тиждень ми помітили, що стали пропадати речі. Заяву вирішили не писати, але репутація у неї вже була зіпсована.
Запропонувала чоловікові маму віддати в пансіонат, чоловік категорично проти, хоч я йому показувала – як там буде мамі добре: чисті палати, догляд та інші блага. Але він погоджуватися не хоче, мовляв, буде дуже переживати за самопочуття матері. Одного разу показав мені документальний фільм, в якому якраз показана “внутрішня” сторона ось таких пансіонатів. У мене виникає питання, а що нам тоді робити? Зараз нам частково допомагає сусідка за оплату, але вона скоро переїжджає в інший район, і як бути?
Одного разу чоловік сказав: «Ми не можемо знайти доглядальницю та й навіщо витрачати гроші, давай краще ти напишеш заяву на звільнення і будеш сидіти з мамою? Ти ж і так не заробляєш багато, сенс тобі ходити на роботу?». Якщо чесно, то я не готова сім днів підряд сидіти вдома. Я люблю свою роботу, ходжу туди з великим задоволенням, невже тепер все коту під хвіст?
Ми ніколи раніше не сварилися з чоловіком, але зараз доходить до справжньої бурі. Свекруха, коли чує крики, починає плакати. Я її люблю та переживаю, але на собі хрест ставити теж не хочу! Розумію, що чоловік не буде виконувати таку делікатну справу – маму потрібно підмивати, підгузки міняти. Я ще до останнього надіюся, що вона піде на поправку і зможе хоч трішки обслуговувати себе самотужки.
На роботі мені точно знайдуть заміну, якщо звільнюся, то буду позбавлена всього, що мене досі радує! Намагаюся все спокійно пояснити чоловікові, але він починає мені навіть погрожувати розлученням. І що він хоче такою поведінкою добитися? Розумію, що у нього зараз важкий життєвий період, нерви здають. Часу у нас залишилося обмаль: через декілька тижнів сусідка переїжджає. Що робити?
Що б ви порадили головній героїні?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!