У сім’ї мій чоловік був єдиною дитиною.
З 14 років мати виховувала його самотужки, адже батько відійшов на той світ. Усю себе жінка присвятила вихованню дитини. Бориса вона дуже любила і дуже переживала за нього. Як і будь-яка інша мама, бажала йому тільки найкращого.
Працювала на двох роботах. Собі у всьому відмовляла, тільки б забезпечити синочкові гідне життя в достатку.
І хтось за таких умов сів би матері на шию та виріс егоїстом. Але це зовсім не про мого чоловіка.
Він закінчив університет, знайшов хорошу роботу і почав добре заробляти. Нарешті його мама змогла відпочити. Син повністю її забезпечував. Кілька разів намагався відправити її до санаторію, але та, знаючи ціну грошей, постійно відмовлялася.
Жили вони досі разом. Ненька готувала Борисові, крохмалила одяг, прибирала в будинку. І не тому, що Борис не був привчений до самостійного життя. Просто для мами це вже ввійшло у звичку.
Щодо серйозних стосунків, то у нього було декілька дівчат, але всі вони йому не підходили. Так казала Борисові мама, а він з поваги та вдячності до того, що вона для нього робила, не смів перечити.
Женився він у 34 роки. Його обраницею стала я.
Мені свекруха не сказала нічого образливого на першому знайомстві. Одначе, я відчувала, що вона мене недолюблює. Відкрито показувати це вона не хотіла. Десь у душі розуміла, що син не може жити сам. Йому час будувати особисті стосунки.
Жили ми разом. Хоча я маю свою квартиру. Ви ж розумієте, що матір не бажала відпускати синочка з-під свого пильного нагляду.
Я вирішила поступитися. Хоч і розуміла, що ніколи не стану господинею на чужій кухні.
З часом я збагнула, що мені потрібні зміни. Запропонувала чоловікові зробити ремонт у нашій спальні. Але він сказав, що спершу слід узгодити це з мамою. А я вже взялася замовляти нові меблі. Зашвидко розігналася. Треба було дочекатися дозволу від свекрухи.
Здається, свекруха ставиться до мене непогано. Але це тільки на перший погляд. На ділі ж Борис навіть їсти не може те, що готую я, адже мама знає краще, що для нього буде корисніше.
Мене це спершу дуже ображало. А потім я змирилася. Готувала собі окремо. Борис бачить, що це нас трохи віддаляє. Постійно перепрошує за матір. А я й припинила уваги звертати. Змирилася. Правда, не знаю, чи зможу так довго протягнути.
Часом так хочеться кинути цю сімейку і пожити нормально.
А ви як вчинили б на моєму місці?
Як жінці краще вчинити?
А ви б терпіли таке ставлення до себе?
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!