Запросила мене кума на день народження до похресниці. Я на подарунок віддала останні 300 злотих та у відповідь отримала лише докори.
Олена моя інститутська подруга. Ми багато з нею разом пережили і доброго, і поганого. З роками наша дружба лише міцніла. Пам’ятаю, як несла мамі подарунок на день народження, тоді дощ ішов, і ніяк не можна було, аби той пакунок намок. То Олена поруч ішла з парасолею наді мною. Ми тоді змокли обоє, але подарунок ні. Багато ще таких історій було.
Під час навчання майже одночасно почали з хлопцями зустрічатись. Мій Сергій – веселий балакун та красень. З ним приємно було проводити час. Оленин Антон більш мовчазний, не надто вродливий, але із заможної сім’ї.
Після інституту у кожної була своя сім’я та клопоти, тож поступово між нами почав зникати зв’язок. Могли лише іноді зідзвонюватись.
Якось зустріла випадково Олену з дитячим візочком, а вона і каже:
– Добре, що я тебе побачила. Хочу, щоб ти мою доньку охрестила. Ми близькі подруги, та й так точно одна одну не втратимо.
Я погодилась. На той час я вже розлучилась із Сергієм. Мене втомили його жарти та несерйозність. Олена ж жила із Антоном чудово. Чоловік її в усьому забезпечував. Була, як то кажуть, за ним, як за стіною.
Тоді донька Олени стала центром мого життя. Я почала буквально марити власними дітьми. Все, що могла віддавала хрещениці. Тоді ж і зустріла Дмитра. Ми відразу з’їхались та почали планувати дитину. У нас швидко все вдалось. Я народила чудового сина.
Життя складалось добре. Лише свекруха мені дошкуляла, бо незлюбила з першого дня. З Оленою ми бачились рідко. Вона і далі жила з Антоном, на працювала, бо чоловік давав їй усе необхідне.
Я ж з роками подалась на заробітки, бо грошей бракувало. Першу зарплатню віддала за кредити, які ми брали. Тоді зробили ремонт у квартирі. Так йшло життя. Я й далі продовжувала працювати в Польщі.
І от Олена запросила мене до похресниці на день народження, я, звісно, погодилась. Принесла на подарунок 300 злотих у конверті, як не як 18 років.
Та згодом почула розмову в коридорі між Оленою та її чоловіком.
– Що то за подарунок? Ще й хрещена мати. Могла б і більше подарувати – каже Олена.
Антон її підтримує.
Мені прикро було таке чути, я поскаржилась на самопочуття і пішла додому. Правду кажуть, ситий голодного не зрозуміє. Олена, яка ніколи не працювала не знає, що таке брак грошей, я ж віддала майже останнє.
Тепер не хочу і бачити Олену, але ж хрещениця у тому не винна. Порадьте, як бути далі?