Так сталося, що цього року у мене померли батьки. Спершу у засвіти відійшов батько. Він важко хворів, переніс декілька операцій на серце. А через 3 місяці потім не стало і мами. Після похорону батька вона геть з ліжка не вставала, день за днем марніла. От, знаєте, вона наче та свічка потухла, так згиналася, згиналася щоразу…
Колись батьки мешкали у Львові, але 9 років тому продали квартиру і купили собі невеличку ділянку у Ставчанах. Там побудували будиночок дачного типу. Мама займалася городом і передавала нам постійно повні сумки домашньої смакоти. Консервація, медок, ягідки та фрукти. У мене часто від таких гостинців холодильник не зачинявся, ще свекрам відвозила.
Я старалася навідуватися до батьків щосуботи. Тим паче, ну що тої дороги зі Львова до Ставчан? Мій чоловік з татом разом поставили гойдалку для дітей, змайстрували лавочки в садку та ще стіл. Там так гарно снідати зранку, що ви собі просто не уявляєте.
Однак, молодший брат Зеник геть про батьків забув. Він навіть не хотів приїхати просто так, на шашлики. Дуже змінився після весілля, і не в кращу сторону. Його жінка, Ангеліна, така дівчина пихата. Ну і тим паче, що його тесть взяв “у долю” бізнесу, продають машини з Америки та Європи. Ще й пустили до себе у хату жити. То великий котедж на 3 поверхи у Куликові.
Невістка до мами раз приїхала за всі ці 9 років. І те, походила по городі, нарвала собі квіти та сіла в машину.
А тепер згадали за будиночок. Приїхали до мене на каву, мовляв, хочуть серйозно поговорити:
– Знаєш, треба ту дачу продати.
– Як це продати?
– Ну що з тим сараєм робити? Даємо оголошення в Інтернеті, потім продаємо та гроші порівну ділимо.
– Зенику, тобі не соромно про таке говорити? Забув, що це хата наших покійних батьків.
– І що?
– Це пам’ять про них! Вони ж там жили, тато все сам майстрував.
– Господи, от що ти причепилася “пам’ять, пам’ять”, як та папуга. Я хочу продати хату. Ну я ж їх син!
– А я старша донька! От роби що хочеш, але хату не віддам.
І що ви думаєте? Декілька днів тому прийшла заява, що брат хоче відсудити половину вартості Хати. Або я маю заплатити вказану суму або погодитися на продаж.
– І не соромно? За будинок готовий з рідною сестрою так судитися?
– А що мені робити? По-доброму ти не хочеш, то будемо воювати так.
Ми з чоловіком мамо певні заощадження, але їх все одно не вистачить. Брат геть берегів пустився через той будиночок. Та він у грошах купається, як сир у маслі, нащо йому тому “сарай”?
Як мені ще напоумити брата? То ж хата батьків, а він так нехтує! Геть втратив совість чи що?
На Вашу думку, читачці варто поступитися родичеві чи ні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!