За Захара я вийшла дуже рано: думала, то любов усього мого життя. Мама кілька місяців від цієї ідеї мене відмовляла. Казала, що не може бути щастя з чоловіком, який у свої 24 вже двічі розлучений…
Але хто ж у 19 років буде слухати ту маму? Зробила я так, як хотіла, та й стала дружиною.
Перші кілька місяців здавалось, що ні в кого немає такого кохання, як у нас із Захаром. А потім вся ця романтика перетворилась на справжній жах…Борщ у мене не такий, посуд я мию неправильно, прибираю теж погано! От що не зроби – до всього Захар причепиться! А потім, за класикою жанру, він ще й руку на мене піднімати почав.
Тоді я вирішила, що це вже все, кінець сімейному щастю – зібрала речі та й поїхала до мами в Польщу. Ох і вислухала я тоді від неї!
– Я тобі ще коли казала, що не буде з того рою меду, га? Так ні, мати ж дурна, мати ж нічого не розуміє! І що тепер? Добре тобі живеться?
– Перестань мені моралі читати, мамо! І без тебе погано, не бачиш? – завжди ображалась я на мамині знущання.
Але десь глибоко в душі я розуміла, що вона каже правду…
Разом ми так два місяці прожили, а потім зрозуміла я, що без Захара не можу. Ну от хоч убий, а тягне мене до нього, наче магнітом! За три дні зібрала я всі свої пожитки і попрямувала у рідну Вінницю. Мама як дізналась про це все – кляла мене до самого вокзалу. Казала, що нічого мене життя не вчить і я ще про це пошкодую.
Але ж яке кохання у нас із Захаром знову спалахнуло! Наче у фільмах романтичних… Він і мені і подарунки, і квіти, і сніданки в ліжко. Та про таке кожна мріє!
Шість місяців була я найщасливішою жінкою у всьому світі. А потім почалось усе спочатку… Так напився мій коханий, що й не помітив, як руку мені зламав…
Так мені від цього стало погано на душі, що я знову до мами поїхала.
– Ти чого сюди припхалась?! – зустріла вона мене непривітно. – Або заяву на нього напиши, або щоб я тебе тут не бачила!
Мама довго і нудно кричала на мене, змушувала повернутись в Україну, зняти побої, хоч на 15 діб посадити Захара… Але мені совість не дозволяла таке провернути! До того ж, він мені пише постійно, просить його вибачити, клянеться, що такого більше ніколи в житті не повториться…
І от я не знаю, що мені тепер робити! Якщо знову повернусь до чоловіка – мама цього мені не простить і більше до себе не пустить! А якщо я не поїду до нього – жити далі просто не зможу. Що ж зробиш, як любов така сильна штука!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
І що в таких ситуаціях робити?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!