Я тоді навчалась в десятому класі. Мала дивовижні плани на життя, була відмінницею, спортсменкою, грала на фортепіано.
Та потім однокласниця познайомила мене з Віталіком. Випускник, найкращий учень в класі, претендував на медаль і мріяв навчатися в Києві.
Це було кохання з першого погляду. Ми почали зустрічатись і все інше не мало значення. Я вже планувала, що також поїду до столиці та ми будемо разом.
Та не так сталось, як гадалось. Якось я збагнула, що критичні дні суттєво запізнюються. Думала через стрес, бо якраз готувалась до олімпіади. Та коли минуло два тижні, я в сльозах зателефонувала Віталіку:
– Затримка два тижні! Все скінчено!
– Ти про що? Що це означає? Не плач, я нічого не розумію.
– Я вагітна.
Він мовчав, а вже за пів години приїхав до мене. Заспокоював, як міг, та ніщо не могло тоді мене розрадити.
– Що люди скажуть? А мама? Як я школу закінчити маю?
– Не бійся, все буде добре. Ми однаково мали бути разом. Яка різниця – зараз чи через чотири роки, наприклад. Будемо молодими батьками.
В мене мало щелепа не відпала. Я очікувала, що хлопець про аборт благатиме, а він серйозно замислювався про сім’ю.
Спочатку ми сказали моїй мамі. Вона в мене сучасна жінка, відреагувала з гумором.
– Зуміли дітей робити – зможете і виростити. Я буду наймолодшою бабусею у місті!
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ось тільки батьки коханого цієї радості не поділяли. Його мама зчинила такий скандал. Кричала на всю хату, що я життя її сину псую і мушу піти на аборт, якщо хочу йому щастя. І тут мій хлопець вчергове мене вразив.
– Якщо ви так вважаєте, то мені ваша підтримка не потрібна. Впораємось!
Ми пішли й ще досить довго не бачили батьків Віталія. За місяць ми розписалися та оселилися в мого дідуся. Він дуже зрадів, адже сумував за бабусею і не хотів жити самий. Чоловік мій закінчив школу, та того року вирішив не поступати. Влаштувався на роботу в будівельний магазин. Мама нас всіляко підтримувала.
Відтоді минуло десять років. Мені 26, а я вже мама трьох чудових дітей. Віталій згодом закінчив курси програмування, зараз він працює на іноземну компанію і чудово заробляє. Насправді я дякую Богові, що все склалося саме так. Думаю, що якби тоді він поїхав до Києва, ми б не витримали розлуки та розійшлися. А далі хто знає, чи знайшли б своє щастя.
Нещодавно у Віталіка була зустріч з випускниками. Усі там своїми здобутками вихвалялись. Більшість досі неодружені, самотні. Деякі жартома йому казали:
– А ти не шкодуєш? Всю молодість змарнував! А міг ще так погуляти!
– Та ні, ви усі не знаєте, що таке щастя. І невідомо, чи знайдете його взагалі, а мені пощастило!
Я пишаюсь чоловіком і вважаю, що ми все зробили правильно. А як гадаєте ви?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!