Завжди скептично ставилася до “новорічного дива”, доки доля не переконала мене у зворотньому

Завжди прискіпливо ставилася до поняття “новорічне диво”. Ну ось що це? Просто звичайний день у році і все. Ні, дорослі люди вигадали таку казочку і самі у неї ж повірили. Сміх та й годі.

…З Олегом я познайомилася на конференції. Наша фірма організувала зустріч регіональних менеджерів у Києві для підвищення кваліфікації. Я тоді заблукала у коридорі, а Олег допоміг мені знайти зал. А потім ще й на каву запросив. І до готелю підвів.

– Раптом ти знову заблукаєш? Київ – місто велике, як я тебе шукатиму? – і підморгує.

Так ми почали зустрічатися. Правда, був один нюанс – відстань. Олег мешкав у Івано-Франківську, я з Харкова. Самі розумієте, стільки між нами було кілометрів. 

Спершу все було добре. Але потім Олег міг “затриматися” на роботі, а потім викладав фото з бару. Я починала ревнувати та влаштовувати скандали. 

Або мені дали відпустку на роботі та я планувала приїхати до Олега – а він заявляє, що не може мене прийняти. Ну це нормально? 

Словом, так ми протягнули майже 6 місяців. Я довго намагалася себе розрадити та вірила, що наші стсоунки все-таки мають шанс на друге життя та щасливий кінець. Та рожеві окуляри завжди б’ються скельцями всередину. 

Напередодні Новорічних свят подруги вмовили мене поїхати у Буковель на лижі. 

– Тобі треба розвіятися, забути за Олега. Ну спробуй нове хобі – лижі чи сноуборд. Наймеш інструктора, він за тобою слідкуватиме. 

Вони майже тиждень насідали мені на вуха з поїздкою і я здалася. 30 грудня ввечері пакувала валізи з думкою, що скоро почну нову сторінку у моєму житті. І без Олега точно. Залишу його у минулому році.

Номер був дійсно красивий, вінка виходили на засніжені гори. 

– Агов, ми запізнюємося, у нас урок по катанню за 10 хвилин, – сказала подруга.

Мені показали декілька рухів, навчили, як правильно спускатися та пустили на трасу. Ось я їду, ноги підкошують, шолом злітає, починаю махати руками…і тут в спину хтось врізався на шаленій швидкості та ми покотилися декілька метрів до низу. 

Спина страшенно боліла, здавалося, що я вивихнула ногу. І тут чую знайомий голос:

– Вибачте.

Виявляється, мене підрізав… Олег! 

Через декілька хвилин ми сиділи у травмпункті

– Я не знав, що ти тут… Дуже сумую за тобою, – тихо сказав хлопець. 

Я намагалася не підводити очі. У вас бувало таке відчуття, що ви от навмисне забули про людину, а вона така нахабно з’явилася знову у вашому житті? 

– Здається, що це доля намагається нас знову звести, – посміхається Олег. 

– Не смішно, дурний жарт.

– А я не жартую. Ти не віриш у новорічне дивно?

Відтоді минуло 5 років. Зараз Олег – мій чоловік, у нас двоє прекрасних діток. І тепер я нарешті зрозуміла, що таке справжнє новорічне диво – це коли ти відчуваєш всередині таке тепло, яким здатна поділитися зі всім світом. 

А ви вірите у новорічне диво? Що воно означає для вас? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector