Заїхали до родичів на обід – думали, наїмося, відпочинемо! Ага! Перекусили печеньком “Марія”, сьорбнули чаю і втікали з тої хати…

Ми з чоловіком полюбляємо на вихідних рибалити. Ця справа для нас ідеальне поєднання приємного та корисного. Їхати нам туди 4-5 годин, а дорога трохи втомлює, тому цього разу ми вирішили заїхати до родичів чоловіка і трохи відпочити.

День перед тим ми зателефонували та попередили про візит. Купили трохи солодощів до чаю та на прохання родичів ще м’яса. О 12 годині ми вже були в них, але радості на їх обличчі не побачили. Вони почали обурюватися, мовляв, чого ж ми так рано приїхали. Але ж ми попередили про те, що орієнтовно будемо в такий час. 

Тоді ми поклали на стіл наші гостинці та яловичину, яку просили купити. Думаєте, почули хоч одну скупе “дякую”? Ага! Замість цього вислухали купу претензій:

– А чому так мало м’яса купили? Нас он як багато людей в хаті, могли б і більше взяти. 

– Але ви самі казали до тисячі гривень, хіба не так?

Пошепки

– А самим головою подумати? Ніяк?! Ну, нічого! Добре, хоч солодке принесли — завтра в меншої День народження, може, її друзі прийдуть, то ми пригостимо їх. До речі, ви ще можете виправити ситуацію! Як будете вертатися з риболовлі — привезіть і нас трохи свіжого улову. 

– Так, звичайно, як скажете, — байдуже відповів чоловік.

Але ми цього робити не збиралися, мовчки слухали все, терпіли, адже все-таки це наші родичі, проте більше їздити до них в гості ми не маємо бажання. Попили чаю з сухариками та поїхали. Дякуючи нашим “гостинним” родичам, ми змушені були обідати в якійсь забігайлівці, адже далі на нас чекала виснажлива та довга дорога. 

Як вважаєте, яке має бути спілкування з такими родичами? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!