Зараз мені вже 50 з хвостиком, а я і досі пам’ятаю, які ж смачні ті мамині пиріжки… У спогадах і досі моменти, як я хворіла, а мама змушувала мене дихати над картоплею і пити борсучий жир. А ще – як не дозволяла водитись з друзями, яких вважала поганими людьми. І що головне – ніколи ж не помилялась!
Мамі завжди було зі мною важко. Але то не моя вина, просто життя таке в нас… Батько, аби йому пусто було, пішов давним-давно до іншої тітки.
Роботу добру тоді не всі знайти могли, то мама й просиджувала у колгоспі дояркою за копійки. А увечері йшла за сторожа працювати… Швидко її врода зів’яла, уже в тридцять зморшки все лице застелили. Та для мене мама все одно була найгарнішою у всьому світі.
Другий чоловік мамин був хорошим дядьком, але рік тому його не стало. З того часу вона взагалі зачахла. Ні їсти вже собі не зварить, ні прибрати сама не може… Сидить в тому селі, наче прикипіла. Як приїжджаю – плаче, просить не кидати її на самоті. А в мене ж робота!
Знайомі радять віддати її у будинок для пристарілих, аби нікому зайвого клопоту не було. Я про це вже дізнавалась: там і умови, і компанія хороша, і професіонали наче нівроку…
І от нарешті я на це наважилась.
– Збирай, мамо, речі. У нове життя поїдеш! – сказала я, ховаючи рукою сльози.
Мама тільки глянула на мене сумними очима і почовгала шукати свої скарби.
У затертий картатий пакетик мама склала свою весільну сукню, яку зберігала всі ці роки, хрестик золотий і спідницю, яку годиться «в люди» одягати. Та на тому й все.
Їхали мовчки. Тільки дощ на вулиці торохтів, наче проводжав маму назавжди…
Нові апартаменти мамі дуже сподобались. Найбільше їй до душі припали тепла ванна і смачний обід. Кімнату для неї я готувала цілих два тижні. Прибирала все зайве, меблі нові купила, аби зручніше спати було… І привезла я маму додому. До себе додому.
Так, вона буває старою нестерпною бабцею… Але що з того? Вона – найрідніша моя людина. Вона дала мені життя, поставила мене на ноги й лишалась поряд навіть у найважчі дні.
Коли у мене була ангіна, мама сидячи засинала біля мене. Так боялась, що мені стан зле, а її не буде поряд.
Тепер я виросла і теж боюсь, що мене не буде поряд у найпотрібніші моменти. Мама віддала мені все своє життя. То чи маю я хоч якесь право на старість лишити її саму?!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
А ви б змогли батьків віддати в будинок для літніх людей?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!