Не знаю, як передати той розпач, який я зараз відчуваю. Раніше я ніколи не сварилась з мамою, жили душа в душу. Тато покинув нас, коли мені було вісім років. Він знайшов іншу жінку, я її знала, скоро одружився знову. А тоді я бачила, як батько, якого я обожнювала, гуляв з донькою своєї коханки, а мені навіть не телефонував.
– Я буду тобі й за маму, і за тата! Любитиму в мільйон разів більше! – завжди казала мама.
Ми були найкращими подругами. Я завжди мріяла, що ненька когось зустріне. Подорослішавши, сама відправляла її на побачення. Навіть зареєструвала на сайті знайомств. Так мама й познайомилась з Анатолієм. Мені тоді було 16 років, мамі 42. Згадую, як збирала її на побачення до нього, робила макіяж і зачіску. Хто ж міг подумати, що саме цього чоловіка обере моя рідна?
Та вона закохалась. Змінилась на очах, сяяла і я надзвичайно раділа. Та минуло кілька місяців і матуся зізналася:
– Толік хоче серйозних стосунків, і ми вже не молоді. Куди нам тягнути? Хочемо разом жити, одружитися.
– Матусю, я лише за. Головне, щоб ти щаслива була. Але ж де ви будете жити?
– Він пропонує, щоб ми продали дві свої однокімнатні квартири та купили одну двокімнатну, аби всім затишно було.
– А не краще, щоб ви жили в його квартирі, а я б тут залишилась?
– Доню, ти ще надто молода, як сама житимеш?
Насправді мені тоді вже ця ідея не сподобалась. Мама мала продати власне житло, а нове куплене належало б вже їм обом. Та я не сперечалась.
Врешті мама вийшла за Анатолія. Вони продали квартири та придбали велику гарну двокімнатну. Трохи грошей навіть залишилося. Вітчим схотів авто і ненька погодилась. Тим часом я закінчила школу і вступила на факультет іноземних мов. Дуже про це мріяла і пройшла серйозний конкурс. Навчання виявилось зовсім не простим. Важко порахувати, скільки ночей я не спала за конспектами.
Та Анатолію не подобалось, що я увесь час навчаюсь. Він постійно чіплявся до мене:
– Якщо ти тут живеш – прибирай і готуй.
– Але я нічого не встигаю.
– Це немає значення. Навчись розпоряджатись своїм часом.
Згодом він почав казати, що мама надто багато витрачає на мене грошей.
– Подивись, як за кордоном. Вдень молодь навчається, а на вечір працює. Доросла людина має сама заробляти.
– Але вона й так ледве встигає.
– Не вигадуй, вона просто лінується.
Сварки дедалі частіше траплялись в нашому домі. Я не хотіла це терпіти, сторонній чоловік не мав право зі мною так поводитись. Мама просила, аби я мовчки вислуховувала його претензії, та я не могла. І врешті вітчим сказав:
– Збирай речі! Ти тут більше не житимеш!
– Чого це? Це й моя квартира!
– Зовсім ні! Ти мусиш подорослішати, стати відповідальною. Йди в гуртожиток, як інші студенти, і влаштуйся на роботу.
Сльози полились з моїх очей. А мама просто мовчки спостерігала. Потім, коли я пішла пакувати валізи, вона виправдовувалась:
– Ти постійно з ним сваришся. Я вже ледве це витримую, боюсь, що нам доведеться розлучитись через це. Зрозумій. Та й сама подумай, тобі й справді варто подорослішати!
Я пішла з дому в нікуди. Прихистила мене подруга. Претендувати на гуртожиток я не маю права, адже по факту живу в місті. В розпачі знайшла батька. Він зустрівся зі мною. Уявіть, як це важко, просити в людини, котра мене покинула. Та він зняв для мене маленьку квартиру. Пропонує, щоб я знайшла співмешканку й обіцяє платити за це житло. Мама ж мені телефонує щодня, та я знати її більше не хочу. Вона мене зрадила.
А ви б пробачили матері таку зраду? Як би вчинили?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!