Після школи я мріяв купити свою власну квартиру та переїхати від батьків. Однак це виявилось не так легко. Потрібні були гроші, багато грошей. Тоді я багато працював не покладаючи рук. Часу на особисте життя у мене не було, лиш робота, робота і ще раз робота.
Ось тепер мені 31 і я нарешті дійшов до своєї мети. Купив трикімнатну квартиру і вона велика, простора, до того ж з гарним місцем розташуванням. Одним словом зараз я готовий створювати сім’ю. Залишилось тільки переїхати.
Якось повернувся з роботи та хотів поїхати на квартиру завести деякі речі, однак не міг знайти ключів. Усю хату перерив, штани та куртки й думав, що загубив. А потім вирішив запитати маму:
– Ти не бачила ключів від моєї квартири?
– Я їх віддала Ростику. Подумала, що йому потрібніше, адже він має троє дітей, а вони туляться тут з нами в маленькій квартирі — заявила вона.
– Що? Як ти могла? Це моя квартира і я буду розпоряджатися нею! Не спитавши мене, віддати ключі братові, це вже занадто! — роздратувався я.
– Як можна бути таким егоїстом? Подумав би про сім’ю брата рідного. Ти ж і так неодружений. — далі мовила мама.
– А ти подумала про мене? Яким чином і яким потом я заробляв, щоб придбати власне житло? — розгнівався я.
Тоді мама змовчала, бо не знала, що далі казати. Але це справді ні в які рамки не входить! Я все розумію, в нього діти, але це його сім’я і я тут ні до чого! Треба було спочатку думати, де буде жити, а тоді планувати дітей, а не навпаки!
Потім я подзвонив Ростику і все вирішив. Він без скандалу повернув мені ключі, однак тепер зі мною не розмовляє мама, образилась. Я все одно вважаю, що вчинив правильно. А як думаєте ви, треба боротися за своє чи бути милосердним і залишитися ні з чим?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!