Кажуть, що без лиха щастя не буває. І я ще рік тому не вірила у таку приказку, поки у моїй родині не трапилося таке горе.
Отож, мама виховувала мене сама, без допомоги інших родичів. Свого батька я ніколи не бачила, він втік ще до мого народження. Звісно, нам було важко удвох, адже на зарплату перукарки сильно не проживеш. Однак, матуся старалася, працювала на вихідних та виходила навіть на свята, аби тільки заробити якусь копійку.
На собі вона страшенно економила, аби тільки мені все найкраще купити. Я мала гарний одяг, телефон, їздила на море. Навіть коли виходила заміж, то мама дала гроші на весілля.
Звісно, я не збувала про матусю. Щовихідних приїздила до неї у гості, привозила з міста подарунки. Того року, як почалися відключення світла, то купила їй генератор, щоб вдома тепло було. А влітку зробила ремонт у спальні та кухні.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Чоловік, до речі, трохи скептично відносився до такого:
– Що ти мамі за атракціон щедрості влаштувала? Ціна на ті генератори бачила?
– І що? Це моя мама, я хочу їй допомогти.
– Краще б ти ці гроші зекономила і ми нормальний ремонт зробили у нашій спальні.
До речі, я витрачала на маму тільки свою зарплату. Ніколи не просила у чоловіка гроші та не брала з нашого родинного бюджету. Обійдуся без нових черевиків, краще от мама буде з гарними обновками.
Але декілька місяців тому мама важко захворіла та потрапила до лікарні. Я одразу взяла на роботі відпустку та поїхала до неї.
– Ну що ж ваша мама себе так не береже? Тут операція на серце потрібна.
– Це не проблема, я готова заплатити будь-які гроші. Тільки вилікуйте маму!
Операція дійсно була з недешевих, а ще оплата за ліки та палату, в якій мама лежала. Але я спала біля неї на кріселку, носила їсти, допомагала піти в туалет, робила якусь руханку, щоб м’язи не боліли.
Поки я була тиждень у лікарні, то чоловік не приїздив. Тільки у суботу ввечері зателефонував:
– І довго ти ще там будеш з мамою няньчитися?
– Поки вона не одужає. Лікарі кажуть, що через 2 тижні її випишуть, однак, вдома треба доглядати.
– І куди ти поїдеш?
– Як куди? Заберу маму до нас. Бо у селі нема навіть аптеки нормальної.
– Здай маму в пансіонат, поки не пізно! Не буду за лежачою людиною доглядати! – крикнув чоловік та кинув слухавку.
Я аж дар мови втратила, почала гірко плакати. Як взагалі мій чоловік посмів таке говорити? Це моя рідна матуся, яка роками піклувалася та любила. Я не могла ось так її кинути.
І тут до мене підійшов один чоловік, лікар:
– Вам погано? я принесу води чи заспокійливе.
– Ні, все добре. Я просто трішки переживаю за маму.
Ми розговорилися з Петром, на емоціях я розповіла про маму, що не можу її так доглядати.
– Знаєте, я можу допомогти. У нас є спеціальні палати та медичний персонал. Можу домовитися, щоб вашу маму записали в чергу.
Я від щастя аж почала йому руки цілувати.
Декілька тижнів я провела з мамою у лікарні. Домовилася директором, що буду працювати віддалено ввечері, коли вона спала. Петро щодня заходив до нас у палату, пригощав мене кавою, приносив обіди та вечері з їдальні.
Навіть коли мама одужала, то Петро телефонував та запитував про її стан.
З колишнім я швидко розлучилася. Просто зрозуміла, що не хочу з ним далі жити. Адже хіба то людина? Ні, безсердечний та черствий чоловік.
А через місяць Петро зробив мені пропозицію, ми одружилися. Я зрозуміла, що тоді Бог не дарма послав таке важке випробовування. Адже я зустріла справжнього чоловіка, який допоміг мені у скрутну хвилину.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!