Минулого місяця донька Неля зателефонувала та попросила приїхати – треба у квартирі зробити невеликий ремонт, поклеїти обої, повісити штори. Зять, як на зло, поїхав у відрядження та мав повернутися аж через тиждень. Тому я без вагань взяла на роботі відпустку та першою електричкою приїхала до доці.
Вона з чоловіком нещодавно переїхала у нову квартиру, адже довго після весілля відкладали на власне житло. Я могла підкинути декілька тисяч гривень – це моя єдина донечка і для неї нічого не шкода.
За годину ми клеїли обої та склали столик для косметики. Поки я розкладала фужери до комода, Неля витирала всі меблі від пилюки. І тут до неї хтось подзвонив:
– З радістю! Ну, можна через 2 години. Так, супер. Ага, хороша ідея. Ні, не треба. Хоча, так, можете взяти. Ага, а для мами… Ну не знаю. Так, так, саме воно! Чекаю.
– Доню, а хто це дзвонив?
– Маша, одногрупниця колишня, я тобі розповідала. Вона з чоловіком та дітками в гості до нас прийдуть через 2 години. Якраз встигнемо прибрати коробки від меблів та поставити стіл.
І тут у мене серце аж у п’ятки втекло. Які гості? У холодильнику порожньо! Треба негайно бігти у “Сільпо” і там купувати продукти. Ох, я так поспішала, що джинси задом на перед одягла
– Мамо, заспокойся, все гаразд. Маша сама принесе салати. Спробуєш її фірмову запечену курочку з овочами! – сміється Неля.
Але для мене спершу це здалося дикістю. Адже, по-перше, гості завжди попереджають про свій прихід за день мінімум. По-друге, це господиня повинна для всіх готувати частування. Адже страви – показник її хазяйновитості. Ну і по-третє, і найголовніше – якщо її подруга знає, що зараз у неї ремонт, тоді чому в гості напросилася? Ще й перед фактом поставила!
– Все гаразд. Це ж наші друзі. Ось побачиш, що вони дуже класні. Тим паче Маша нещодавно закінчила кулінарні курси та сама займається випічкою. Пообіцяла принести свої еклерчики домашні!
Я косо глянула на Нелю – невже десь пропустила той момент у вихованні, який стосується пунктика “хороша господиня”.
Рівно через дві години у двері постукали – це була Марія. Її чоловік тримав щось замотане у фольгу. Ну який був аромат, словами не передами! У мене аж слиньки з’явилися. І вони навіть купили солодку та мінеральну водички.
Чоловік допоміг засервірувати стіл, а її малюки так кумедно розклали серветки у формі пташок на тарілки. Ми тоді чудово посиділи. І, правда кажучи, еклери у Марії вийшли просто неземними. Такий ароматний крем, пухке тісто. Ох, я аж пальчики облизувала.
Після гостини Маша зголосилася помити посуд, а її чоловік Петро скрутив стіл та відніс та балкон, щоб місце не займав.
– Донечко, і давно ви так у гості ходите?
– Ну ще з часів першого курсу точно. Маша місцева, вона окремо від батьків жила. І у нас це якось у традицію ввійшло. Ну, виходить як – ми даємо місце, квартиру, а решта гостей приносять продукти. Адже у когось алергія, хтось обожнює цибулю чи оливки, а ніші навпаки. Тут важко всім догодити. Тому ми приносимо у гості улюблені страви. Це дуже круто.
– Цікаво…
Знаєте, мене ще бабуся з дитинства привчила, що хороша господиня навіть не сміє до столу сісти. Ну хіба випити чарку з гостями. І треба постійно слідкувати, щоб у всіх було налито, чистий посуд, серветки. Не пригадаю жодного застілля, щоб я не носилася, немов прокажена.
А зараз молодь так полегшила життя. Адже дійсно – кожен може принести ту страву, яку обожнює. Так одразу двох зайців ловимо – господиня не втомлюється та гості задоволені!
На вашу думку, така звичка – показник хорошої господині? Вам імпонує така думка? Чому?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!