Сьогодні рівно рік, як не стало моєї бабусі… Дуже гарна була жінка. І дуже-дуже мудра. Пам’ятаю, готували ми якось усі до Великодня. Ох і метушні бувало раніше в ці дні! Ну, ви знаєте. Вікна помити, підлогу пофарбувати, все, що не дуже дорого коштує, оновити.
І от накупила мама нових квітчастих скатертин до столу. Ох і модно це тоді було! Не знаю, чи скрізь, але в нашому місті черги по пару кілометрів по них стояли.
Вистояла і мама там, принесла свою “здобич” додому та й давай ту скатертину крутити, вертіти.. Усе якось не так лягала вона наш стіл. Мама пихтіла, злилася, іноді навіть сміялась. Зачепив цей кусок тканини її аж за душу. А потім нас перервала бабуся.
– Знаєш, я б раніше теж через таке переживала. І в черзі пару годин простояла б з легкістю… Але не зараз. Зараз мені вже та скатертина не треба. Бо немає у мене вже до того бажання. Кудись воно дівається з часом, розумієте? І не цікаві вже тобі ні речі, ні люди… Тому, що б вам не казали, не спішіть жити. Поки вам того хочеться. І грошей на себе не жалійте, не бережіть їх на завтра. У такий час ми живемо… Хто знає, чи будемо ми всі завтра живі. Правда ж? Не бійтеся витрачати на себе свій час. Це вже тепер я розумію, що час – найдорожча в нашому житті штука. Любіть себе. Купуйте собі те, що вам подобається. Не водіться з людьми, які вам неприємні. Бо перед смертю вам захочеться згадати щось приємне. А що ж робити, як того приємного немає? Аби ж я зараз вернулась у ваші роки – поклала б ту скатертину так, як виходить. І все. І не витрачала б на це час.
І щоразу, коли мені стає зле, я згадую бабусю. Вона вчила жити тут і зараз. Вчила насолоджуватися життям. І ці її словам я повторюю щодня.
Ви згодні з такою бабусиною мудрістю?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!