Жаліти в старості ми будемо не про те, що мало подорожували, погано виховували своїх дітей

Хіба не це ключ до щастя ?!

Спогади — це те, чим живуть люди похилого віку. Вони буквально день за днем ​​і крок за кроком згадують своє життя і розбирають на дрібні деталі. Саме в цей час приходить усвідомлення того, стільки всього було зроблено неправильно, наскільки нерозумно використовувався час, який вже ніколи не повернеш назад.

Психолог і письменник Анна Кір’янова побачила в розповідях літніх людей одну особливість. Це глибокий і точний висновок. І це саме те, з чим варто попрацювати молодому поколінню

Про що ми пошкодуємо в старості?

Найбільше шкодувати в старості ми будемо не про те, що мало подорожували.Не про те, що мало приділяли уваги своєму духовному розвитку. І не про те, що погано виховували своїх дітей.І не про те, що не присвятили себе мистецтву. Хоча, може, про це і пошкодуємо, звичайно — так ось пишуть деякі психологи, яким ще далеко до старості.

Я з багатьма дуже літніми людьми спілкувалася, які були цілком несповна розуму. Найбільше вони жалкували про те, що дозволяли себе нахабно використовувати. І терпіли образи, незаслужені і підлі. «Чому я не могла відповісти, коли мене начальник примушував за трьох працювати?», — говорила одна дама.

А інша згадувала родичів, які приїжджали в гості до кімнати, де вона тулилася з двома дітьми і чоловіком. І жили в гостях тижнями. А вона все прибирала, прала, готувала і пригощала, як годиться — хоча ким таке годиться?

Хтось терпів жорстокість п’яниці-чоловіка. Хтось — нахабні вимоги абсолютно сторонніх людей. Не з малодушності або боягузтва — а просто, щоб нікого не образити, не зачепити. Залишитися в очах споживачів доброю людиною. 

Ось про це поголовно всі шкодували. І вголос міркували, як би зараз, з висоти прожитих років, вони просто і спокійно відмовили. Гарячу воду давали раз на тиждень. І до жінки з трьома дітьми в цей день з’їжджалася з пранням вся рідня. Ну, і купалися всі, звичайно. І у неї не залишалося часу випрати і викупати дітей. І в дев’яносто років вона з гіркотою і здивуванням про це згадувала — не про те, чому так поступали родичі. А про те, чому вона не знайшла слів для відмови …Їй було прикро дуже!

Ось про що ми точно будемо шкодувати — про безцільно і бездарно витрачений час, про зусилля і жертви, про добровільне рабство. Про непотрібне терпіння — яке ніхто не цінував. Так що терпіти зайве не треба. Тоді залишаться сили і час і для подорожей, і для дітей, і для онуків, і для мистецтва. І здоров’я залишиться. А гіркоти в душі не буде — треба просто вчитися говорити «ні». І все. Або просто ігнорувати нахабні прохання, присвятивши себе мистецтву, подорожам або відпочинку. Або — вихованню дітей …

Ви згодні з цим, про що говорить психолог? 

Загрузка ...

цікаво

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: