Леся дивилася через вікно на дощ, який падав вже другий день і дивувалася, якою ж буде зима на свята. Не має святкового настрою взагалі, може, на Різдво сніг випаде. В селі болото особливо помітно, а ще й колядники будуть цей бруд місити. Хоча зараз дітей вже не так багато, як було колись…
Згадувала Леся своє дитинство та юність, які ж морози тоді були взимку – мінус двадцять градусів, а дітлахам байдуже – вони весь день на санчатах, а на Різдво жодної хати не минали…
А зараз вже все по-іншому. Ще й на Різдво Леся буде самотня, взагалі не хотілося цих свят. Овдовіла жінка ще коли доньці було 10 років, важко ж було їй самотній. Всі турботи лягли на тендітні плечі цієї жінки.
А ще, у Лесі були, що називається, золоті руки, швачка від Бога. Завдяки цьому таланту й виживали з донькою. Накупить Леся тканини, пошиє такі сукні, що навіть й в місті в магазинні немає. От й приїжджали до Лесі навіть люди з району, щоб отримати й собі гарне пальто чи навіть весільну сукню.
Надійка, донька Лесі, виросла справжньою красунею, гарно одягалася, доглядала за собою, але от матері взагалі не допомагала. От на випускний однокласниця Надійки, Віра попросила Лесю пошити сукню. Жінка не відмовила, адже Віра була сиротою, виховувала її бабуся – шкодували цю дитину всім селом. От й Леся на випускний задарма пошила їй таку сукню, що вона була наче принцеса. Її Надійка тоді аж образилася на маму, мовляв, у Віри сукня вийшла краща, ніж у неї.
Закінчили дівчата школу, Віра поїхала навчатися в місто й там так і залишилася. Згодом не стало її бабусі, і хата просто стояла пусткою. Надія вже й одружилася з дуже багатим чоловіком. Заможні свати Лесі купили дітям і квартиру, і машину. От дуже раділа матір за свою доньку, що у неї так все добре склалося. З часом Надійка стала все менше навідувати матір й до себе навіть не запрошувала. Зателефонує раз в тиждень і все.
Вирішила сама Леся набрати доньку й спитати, чи приїде вона на свята в гості. Знала, що та відмовить, але все одно надія не покидала жінку. Їй так хотілося почути від доньки протилежне, хотілося зрозуміти, що вона помиляється.
Правда, цей рік практично не відрізнявся від інших. Донька просто приїжджає вже з онуками після свят на годинку й все. Натомість Надія святкує Новий рік та Різдво в чоловікових батьків, у шикарному заміському будинку.
В один з будніх днів, коли у жінки кипіла робота, до неї завітала гарна вишукана леді, у якій вона одразу впізнала Віру. Гарна дівчина розповідала, що одружилася за кордоном, але на свята з родиною приїхали в Україну. Заодно хочуть продати бабусину хату. Розповіла, що ще й досі пам’ятає, як Леся пошила її ту неймовірну сукню, після якої у неї розпочалося практично нове життя.
То Різдво Леся святкувала не одна, а з Вірою і її родиною. Було тепло і затишно, немов колись, багато років тому. Вірі також дуже хотілося мати рідну кровинку, тому за ці дні вона дуже прив’язалася до Лесі. Дівчина вручила Лесі квиток й сказала, щоб вона переїжджала до неї в Австрію. Там у Віри власна швейна майстерня, тому б така талановита майстриня також пригодилася.
Прощаючись, Віра крізь сльози сказала:
«Знаєте, тітко Лесю, Ви мені тоді не сукню подарували, а справжній символ людської доброти. Саме тому я ніколи не забувала про Вас і хочу й вам віддячити за цю людяність».
Вам сподобалася історія? Чи варто жінці переїжджати за кордон?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!