Я вже втратила надію знайти чоловіка, коли познайомилась з Микитою. Так сталося, що мій 20-літній шлюб розпався. Чоловік зрадив з моєю подругою. А потім ще й заявив, що квартира належить йому і я ніяких прав на неї не маю.
Син у нас вже дорослий, живе окремо. Кілька місяців я жила у сестри, намагалась побороти депресію. А тоді подруга мене вмовила:
– Поїхали зі мною до Італії. Скільки ще можна страждати, час подбати про своє майбутнє. А тобі й жити ніде.
Я не довго думала. Що вже втрачати? Погодилась.
Три роки я працювала. Частину грошей висилала синові, а решту відкладала на житло для себе. Скажу чесно, я мала можливість залишитися за кордоном, та життя там – не для мене. Дуже хотілося додому.
Тож я повернулася і вирішила придбати невеличкий будиночок. Аби мати кілька грядок і квітник. Я переглядала варіанти. А тоді познайомилась з Микитою. Він теж шукав будинок, та усі варіанти йому не подобались. Стверджував, що не хоче жити в поганих умовах.
А коли я придбала невеличку хатинку і вирішила її перебудувати, Микита сказав, що в усьому мені допоможе. Не знаю чому, але я йому довіряла. Він самотужки привозив будівельні матеріали, оплачував роботу майстрів. Звичайно, гроші я йому давала.
Згодом ми почали зустрічатися. Я й не думала, що мені так пощастить. Чоловік гарний, розумний, багатий. От лишень тепер я розумію, що грошей його я не бачила, а будинок він так і не придбав. Все розповідав, що інвестував в якусь справу і скоро ми розбагатіємо.
– А тобі не страшно вкладати гроші під час війни.
– Що тобі сказати. Будинок купувати теж страшно.
– Так, це правда.
– Слухай, а поїхали на море! Життя одне, я бачу, що ти дуже стомлена.
– А як тебе випустять за кордон.
– Даси трохи грошей, я все зроблю, а потім тобі віддам.
Я погодилась, адже так кортіло разом кудись поїхати. Він взяв у мене 3 тисячі євро, на путівку і дозвіл. Врешті ми поїхали. Відпочивали на широку ногу, чимало грошей витратили. Неодноразово я казала:
– Слухай, нам треба економніше. Гроші закінчаться.
– Не переймайся, скоро я отримаю свою частку і заживемо.
Там на морі Микита зробив мені пропозицію. Як я зраділа, звичайно ж погодилась. Але тоді він почав пояснювати, що не зможе жити в моєму будинку, адже не почуватиметься там господарем. Я вмовляла його.
– Я тебе пропишу.
– Ні-ні, прописка зараз нікого не варта. Коли в мене будуть гроші, я виплачу тобі половину вартості будинку, а ти зробиш мене співвласником.
– Та якщо ти хочеш, зробимо це одразу ж після розпису. Я ж тобі довіряю і хочу, щоб ти добре почувався вдома.
Ми приїхали з моря і я розповіла про новину синову. Він аж підстрибнув зі злості:
– Мамо, ти що? Він просто хоче тебе обікрасти!
– Ти що, Микита не такий!
А ти подумай, він хоч колись свої кошти витрачав. Все в тебе на шиї. Паразит просто.
Мені наче очі відкрилися. Й справді, я його вже давно фінансую. Але може я все ж помиляюся і Микита каже правду. Як думаєте? Що мені робити? Так хочеться жіночого щастя!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!