Жити поруч з морем – це справжній жах. Хто живе не тут та вважає, що нам пощастило, ви сильно помиляєтесь. Зараз поясню чому.
Ми з чоловіком живемо в курортному містечку в Одеській області. Щороку у нас багато туристів та відпочивальників, то ж ми здаємо в оренду 2 кімнати в будинку і маємо ще додатково будиночок на три кімнати теж в оренду.
І щороку влітку про нас згадують усі родичі, навіть, ту, яких ми бачили ще, коли мали по 10 років.
Звісно, війна внесла свої корективи. Людей, що бажають відпочити на березі моря поменшало, але цього року їх трохи більше, ніж торік. От і родичі знову про нас згадали.
До чоловіка зателефонувала його троюрідна тітка, яку він не бачив бозна скільки років і напросилась у гості. Вова відмовити не зміг. І о 7 ранку поїхав зустрічати їх на вокзал. Коли ж повернулись, я була шокована, бо їх приїхала 5 людей – тітка Галя з трьома дітьми та її подруга з двома дітьми.
– Що це таке? – питаю чоловіка.
– Тітка вирішила, щоб їй було не сумно взяти із собою подругу з дітьми. Я про це дізнався уже, як їх зустрічав – пояснює чоловік.
– Нормальні люди дозволу питають чи хоч попереджають заздалегідь.
Ми змушені були віддати подрузі тітки Галі кімнату, яку збирались здавати в оренду.
Потім приїхала сестра моєї мами Валя з двома онучками та племінник Вови – Вітя.
Всі хочуть відпочити на морі, а головне на халяву. Ніхто ні за що не платив, та навіть не прибирали за собою. Якби вони жили у чужих людей, то навряд чи б так поводились.
Вітя постійно розкидав шкарпетки та одяг по будинку, ніколи не прибирав зі столу. Коли ж я робила зауваження, він мені говорив:
– Що це проблема, прибрати за рідними людьми? До того ж, я ті речі ще одягатиму. Як не можете самі впоратись, найміть хатню робітницю.
Тітки Галя та Валя, разом із дітьми теж не церемонились.
– Невже діти не можуть після себе посуд помити чи стіл витерти? – питаю. – Вони уже достатньо дорослі, щоб після себе прибрати.
– Ще чого? Діти мають мати щасливе дитинство, а не миски мити. До того ж у вас є посудомийка, яка все й помиє. Для чого це говорити, не розумію – відповіла тітка Валя.
– Теж мені вигадала. Діти приїхали відпочивати та у морі купатись, а не біля раковини стояти – додала тітка Галя.
Щодня у нас творився гармидер та балаган, який ми з чоловіком повинні були обслуговувати. Нашого терпіння вистачило на 6 днів, тоді Вова вирішив поговорити з родичами.
– Відтепер кожен платитиме за те, що накрутив по лічильнику. На дітей діятиме окремий тариф. Не смітити, після себе мити посуд та прибирати, речі не розкидати. Всі деталі написані ось там – Вова вказав на стіну, де був прикріплений лист із правилами.
– Що означає платити? Ми ж родина – заметушилась тітка Валя.
– Так. Вам важко поставити в посудомийку тарілки чи попилососити? То як ми так заважаємо, то поїдемо ночувати в готель – вирішила тітка Галя.
– Ми теж, діти збирайтесь.
Вони зібрали валізи, дітей та пішли геть. Обидві тітки та подруга однієї з них з дітьми демонстративно покинули наш дім.
– Правила поширюються на усіх? – вирішив перепитати Вітя
– Так.
– То я теж додому поїду, значить.
Коли у домі стало тихо, ми зітхнули з полегшенням. Сподіваюсь, що цей випадок трохи навчить нашу рідню. Проте я впевнена, що наступного року знову буде повно бажаючих приїхати й відпочити на халяву.
Що б зробили ви на нашому місці?