Я почала підозрювати, що мій чоловік мене не любить. Таке враження, що одружився тільки лиш тому, що вік “підтискав” і треба.
Познайомилась я з Сергієм ще на першому курсі університету, однак він був від мене набагато старший. В мене з Сергієм майже 15 років різниці. Це мене зовсім не лякало. Навпаки мені подобалось те, що він вже зрілий чоловік, розумний, галантний та з серйозними намірами. Крім того, він мав власний бізнес та однокімнатну квартиру.
Дуже скоро я перебралась до нього жити, адже це набагато краще аніж гуртожиток. Вже через пів року Сергій робить мені пропозицію, однак я не поспішала погоджуватись. Мені здавалося, що одружуватись ще рано, але коханий аргументував та пояснив чому немає сенсу чекати. Тому згодом я сказала йому “так”.
Я ще в школі була дуже самостійною дівчинкою, тому батьки за мене ніколи не хвилювались та нічого не вирішували. Вони сказали, що якщо це мій вибір і я готова взяти на себе відповідальність, то вони перешкоджати нашому шлюбу не будуть. Так і сталося. Ми з Сергієм розписалися.
Однак потім почалися сімейні труднощі, до яких життя мене не готувало. На той час я ще працювала на роботі та заробляла гроші, але Сергій запевнив, що усі витрати він бере на себе. Згодом все частіше я почала вислуховувати від чоловіка претензії, мовляв, я марнотратна, витрачаю гроші на косметику. Він вважав догляд за собою, який я купу за власні кошти, дурницями, на яких можна було б і економити.
А потім чоловік покликав мене на серйозну розмову та заявив:
– Відтепер комунальні витрати та продукти на тобі, а я буду відкладати на більшу квартиру.
І знову ж таки на його пропозицію я відповіла “так”, про що потім дуже пошкодувала. Адже далі стало тільки гірше.
Я завагітніла та народила. Мені доводилось самостійно забезпечувати себе та ще й сина. Ті, хто мають дітей мене зрозуміють як це складно, бо тільки самі підгузки скільки вартують… Тому про свої потреби я добровільно-примусово повинна була забути. Натомість Сергія нічого не турбувало, адже він накопичує на квартиру, його ніщо не обходить.
Знаєте, я живу в постійному очікуванні, що от-от ми купимо трикімнатну квартиру, переїдемо і нарешті почнемо нормально жити. Бо насправді такі умови мені геть зовсім не підходять.
Я хочу балувати себе, хочу купувати своїй дитині щось ще окрім підгузка та суміші. Мої останні обновки то тільки з секонду, а під штами діряві колготи. Сергій каже, що їх і так ніхто не бачить.
А остання ситуація мене взагалі вивела.
– Коханий, дитині треба зробити УЗД, але я не хочу йти в державну клініку. Дай мені грошей, бо я не маю — попросила я Сергія.
– Ого, приватну клініку захотіла… Ну, та добре, дам зі збережених, але коли прийдуть тобі гроші, то поставиш їх до купи — повідомив він.
Що? Тобто я беру в борг і повинна його віддати? Чи як це зрозуміти? Люди, поясніть мені, чи може я шось не так розумію. Це нормально є так, як в нашій сім’ї, чи це не норма? Може він мене просто не любить?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!