Зі мною у потязі їхала мама з донечкою. “Ой, там що, татко на небі” – запитала дівчинка. І коли я почула історію їх родини, то не могла стримувати сльози

Вчора їхала зі Львова на Київ ранковим потягом. Зі мною у вагон зайшли мама та дівчинка, десь років 5-6.

– Мамо, але я сяду біля вікна, хочу бути з татком.

Ми розклали валізи на полиці, вмостилися зручніше. Однак, до нас ніхто більше не заходив і потяг рушив з платформи.

– Мамочко, дощик почався. Татко що, плаче?

– Не переживай. Зараз дощик закінчиться, вийде сонечко.

– І татко буде посміхатися?

– Так.

Дівчинка майже всю дорогу дивилася у вікно та наспівувала собі під носик веселі пісеньки.

– Мамо, дивися, знову сонце вийшло. Татку, привіт! – і починає махати своєю крихітною долонькою кудись туди, вдалечінь. Так щиро посміхається та махає, наче там дійсно стояв її тато.

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Жінка сама ледь-ледь стримувалася, аби не заплакати. Тільки відвертала голову, аби рукавом куртки витерти сльози. 

– Мамо, а татко на небі має телевізор? Він дивиться футбол.

– Ой, думаю, що так. 

– А грає у футбол з дядьком Павлом?

– Ні, донечко. Дядько Павло ще тут.

– Тут? Він не на небі з татком?

Пошепки

– Так, сонечко Вони ж разом служили, але татко пішов на небо. 

– Я знаю, чому татко на небі. Він показує ППО, куди летить ворожа ракета, аби її збити. Тато там працює. А він довго ще буде?

– Ні, донечко, татко не повернеться. Він вже на небі. 

– Через війну?

– Так, донечкою. Але ти завжди можеш подивитися на небо та помахати йому ручкою. І помолитися. 

Коли дівчинка заснула, я ніяково перепитала жінку – а чи вона вдома військового.

– Так. Олег 24 зранку вже поїхав, а нас відправив закордон. Ми не довго там просиділи. Хоча тут війна, але якось спокійніше на душі. 

– А як…

– Загинув? 31 мав приїхати на 2 тижні додому, відпустка. Але 30 грудня зранку до мене зателефонував його командир. Сказав, що попали під обстріл. Олег прикрив товаришів, вони відбулися лише незначними пораненнями. А от він…Не встигли врятувати…

Я відчула, як сльози давлять моє горло. У голосі жінки відчувався страх – бути самотньою. Але одночасно вона трималася, бо поруч була донечка. 

– Олег завжди казав, аби я була сильна заради малої. Тому от вона – мій промінчик сонечка. 

Ми багато про що говорили, поки їхали до Києва. 

Я розумію, що таких жінок, насправді, багато в Україні. Але ми всі тримаємося заради двох речей – наша незалежність та наші дітки. Я сама не мама, але хочу, щоб мої дітки жили у вільній та незалежній Україні. 

Нехай всі батьки, сини, чоловіки, товариші повернуться додому живі та здорові. 

Автор – Марта К, Київ.

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector