Чи то вже нема нормальних чоловіків на цьому світі, чи то мені просто з ними не щастить… Не знаю! Але моє життя вже кілька років схоже на якийсь любовний серіал. І мені це вже осточортіло!
Почалося все ще тоді, коли я вперше вийшла заміж. Жити з коханим десь треба було, а свого житла в нього на той момент не було. Я вирішила, що нема різниці, на чиїй території щасливими бути, та й позвала його до себе. Мені ще від баби трикімнатна квартира у спадок перейшла.
Жилося нам добре. Чудово, я б навіть сказала. Але вже через рік усе пішло шкереберть… Свекруха моя, яка весь цей час у селі жила, заявила, що вже дуже стара і хвора. Мовляв, догляд їй треба постійний, компанія під рукою. Ну, якось вона все так закрутила, що оселилася в моїй квартирі. З того моменту все й пішло-поїхало… Так вже вона в наше життя лізла, що через кілька місяців після великого переїзду виставила я і її, і чоловіка свого за двері. Стільки крові вони з мене випили, що то страшне.
Лишилася я із синочком своїм, якому на той момент ще й року не було.
Довго я без чоловіка жила. А два роки тому, коли війна повномасштабна почалася, я пішла з дівчатами з роботи волонтерити. Там і побачила Василя: гарний, статний чоловік… Водієм нашим був, помагав посилки таскати. І так у нас все завертілося, що почали ми разом жити. І, знову ж таки, поселилися в мене.
Захар, син мій, звістку цю сприйняв нормально. Йому недавно 16 стукнуло, уже все він розуміє. Так от, жили ми, значить, з Василем, горя не знали. Аж поки він не заявив, що жінка його колишня їде за кордон.
– Найшла там собі німця якогось, хоче до нього рвонути! – розказував мені мій коханий.
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Тю, то нехай їде. Ви ж давно розбраталися! – сказала відверто я.
– То воно то й так, але ж не хоче вона доцю мою із собою брати. Каже, моя черга дитя глядіти. То, може, вона з нами б якийсь час пожила, га?
Відмовити я не могла. Я ж не безсердечна у самої дитина є. Словом, на тому ми й зійшлися. Переїхала Марта до нас жити.
Я виділила їй кімнату, яка в мене замість складу була. Там і коробки всякі стояли, і пакети. Але ви не подумайте: кімната велика, гарна, ремонт пристойний. Та й ще й білизни постільної купила, штучок усяких дівчачих. Думала, добре дівчинці в мене житись буде.
Так вона ж мені з порогу на голову всілася! Те їй не так, це не таке… І кімната, бачте, їй не подобається. І готую я не смачно. І взагалі: з мамою жилося краще. Я довго все це терпіла, бо таки ж 13 років їй всього, ситуація ще й така важка…
Але ж це дитя зовсім межі не знає! Вона в мене чотириста гривень вкрала!
– Марто, це ти в мене гроші взяла? Мій син такого б не зробив. Знає, що не можна. А ж я точно пам’ятаю, що тут їх клала.
– А хоч би і я взяла, то що з того? Ще заробите, не обіднієте, – виплила мені ця мала крадійка.
Я ж зразу до чоловіка пішла. Давай йому розказувати, що його дитя натворило! А він мені не повірив. Мала його сказала, що це я її оббріхую.
Зібрала я манатки чоловікової доньки і виставила її за двері. Як так діло піде, то і його вижену. А то взяли моду: дурненьку з мене робити. Не на ту напали!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!