– Який сором! Школярка і з пузом! Ти на випускний як підеш?
Ви не уявляєте, скільки знущань я зазнала в дитинстві. А все тому, що завагітніла у випускному класі. Ніхто не розумів, як так сталося, що відмінниця з інтелігентної сім’ї зіпсувала своє життя. Мені ледве вдалося закінчити школу. А на випускний так і не потрапила – вже в пологовому була.
В мене народилась чудова донечка. Назвали Ганна, на честь моєї бабусі. Мама в усьому допомагала, а от тато не міг заспокоїтися:
– Зізнайся, хто батько дитини?
– Та залиш вже її, не хоче казати!
– А може так гуляла, що й не знає?
Не уявляєте, як прикро було це чути. Та я мовчки все терпіла. Два роки я залишалась із дитиною, а тоді вирішила поїхати на навчання. Вступила на заочний. А вже на третьому курсі знайшла роботу. Ганнуся тоді вже садок відвідувала. Минуло ще кілька років і приїхав мій Петро. Згодом я привезла його додому:
– Це Петро, тато Ганнусі.
– Як, син нашого отця Василя?
– Так, тому я й не казала. Не хотіла йому життя зіпсувати. Його тато прагнув, щоб син також священником став. А Петро мріяв про медицину. Врешті йому все ж дозволили стати лікарем. Він поїхав на навчання. Та ніколи не забував про мене, навіть гроші надсилав.
Батьки сиділи й слова не могли сказати від подиву. Тишу перервав самий Петро.
– Ваша донька – неймовірна людина. Вона пожертвувала собою, заради мене. Я її все життя цінуватиму. Незабаром ми обвінчаємось.
– А робота в тебе вже є?
– Та, я працюю лікарем. Та досить скоро можу поїхати на фронт. Хочу хоч трохи побути із сім’єю.
Ми одружились. І Ганнуся дуже полюбила свого тата. Батьки Петра вже також все знають і вони щасливі. Та коханий мій вже кілька місяців на фронті, рятує наших бійців. А я його неодмінно чекатиму. Тепер це вже мій чоловік перед Богом.
А ви б змогли так берегти таємницю? І витерпіти всі знущання?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!