Сьогодні у нашого сина Олега відповідальний вечір. Він вперше приведе свою кохану. Та коли ми з чоловіком побачили невістку, то я мало не знепритомніла.
– Знайомтесь! Це – Ліда! – усміхнено сказав син.
Але вона не нагадувала дівчину, жінка годилася сину в тітки!
– Боже, синку! Кого ж ти привів? – я не стрималась і пішла в іншу кімнату. Слідом за мною пішов чоловік, перепросивши за мою реакцію.
Ліда мала вигляд жінки років 43, яка не доглядає за собою, ще й одягнена в невідомо що. Не те, що його попередня кохана: розумна, але дещо застаріла, вона не користувалась соцмережами, одягалась скромно, але й красивою була. А це якесь казна-що! Вечір було зіпсовано. Їм нічого не залишалось, як поїхати геть.
Наступного тижня син приїхав сам і поводився ніби нічого не сталося. Я не знала, як приступити з розмовою про ту жінку. Але він сам почав.
– Я зрозумів, що Ліда вам не дуже сподобалась?
– Ну, а як ти думаєш? Не міг молодшу дівчину знайти? Привів якусь сорокарічну! Де ж тобі до неї!
– Мамо, їй 31.
– Не вірю! Вона не виглядає так! Не бреши!
– Я не брешу! Ліда вагітна, у неї токсикоз, тому вона не у найкращій своїй формі.
– А ти себе згадай! – підключився чоловік і зареготав. – Ходила така “зелена” і надута, ніби сама не своя!
– Що? Як вагітна! А в неї ще є діти?
– Має сина, який живе з батьком! Ми хотіли цю дитину. Але спершу ми розпишемось. Я приїхав запросити вас. Це наступного тижня.
– Добре, сину! Ми будемо! – заспокоїв батько і провів Олега. А потім повернувся до мене і радить. – Ти прийми вже цю ситуацію! Вони напевно люблять один одного і від того ніде не дінешся. А те, що ти будеш дутися погоди не зробить. Прийми й все.
І на весіллі я зрозуміла, що вони справді гарненька пара. Ліда так закохано дивилась на сина. Родичів було небагато зате така любов вирувала в ресторані, ну не передати.
А через 7 місяців у нас народився онук, здоровий, пампулястий хлопчик. Сина перевели на дистанційну роботу. Тож вони на деякий час вирішили переїхати до нашого будинку за містом. В нас просторо і свіже повітря для дитини.
Син батькові допомагав по господарці. Ліда мені могла поприбирати, їсти зварити, дитинку гляділа чудово. Я полюбила її як рідну дочку і картала себе, що спершу так її недооцінила.
На щастя ми поладнали й живемо в злагоді. З того часу я не роблю поспішних висновків про людей!
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!