Якщо у вас поганий настрій і весь день усе летить шкереберть, ми поспішаємо вас заспокоїти: світ не налаштований проти вас, це просто тимчасові труднощі. Та й хорошого у світі куди більше, аніж поганого.
Зараз ми розкажемо вам декілька реальних історій про те, як на світі з’являється добро, які нам переповіли наші читачі.
Вам точно сподобається!
***
Якось мені врятував життя водій трамваю. Знаєте як? Він притиснув мене дверима. Я саме збиралася виходити, протиснувшись крізь натовп люду, як двері почали різко закриватися. Вони затиснули мене з обох сторін, засуваючи назад у кабіну. Я навіть не збагнула, що сталося. Хотіла було почати обурюватися, як помітила, що просто на тому місці, куди я мала вийти, на шаленій швидкості пронеслася машина. Якби не цей випадок, мене б уже не було серед живих.
Нам з подругою було по 10 років, коли ми біля дому моєї бабусі натрапили на пташеня. Маля випало зі свого гнізда і зараз намагалося підвестися із землі. Ми посадили пташку в коробочку і постійно підгодовували. Далеко від того місця не відносили, бо знали, що його шукатиме мама. Щоб пташеня вижило, нам навіть довелося навчитися жувати дощових черв’яків.Так ми виростили свою пташку. І якби не ми, то хто знає, що б трапилося з цим малюком.
***
Якось до мене підійшла незнайома дівчина. Я саме чекала на автобусній зупинці. Вона засоромилася, тому мовчки простягнула мені пластир. Я не розуміла, що відбувалося. – У вас мозоль,- зауважила незнайомка. І справді, взуття страшенно натерло мені ногу.
***
Покинувши стару роботу, я одразу ж влаштувалася на нову. Спочатку, ясна річ, довелося проходити стажування. Через це не мала свого постійного місця. Часто обідати доводилося абиде. Влітку їла надворі, сидячи на лавці, а потім настала холодна осінь. До того ж одного дня я помітила, що забула виделку. Що ж вдієш. Довелося викручуватися. Тут і згодилася кришка від контейнера. Повз якраз проходив хлопець. він так зацікавлено на мене поглядав. Зайшов у під’їзд. Зник. Але минуло хвилини 2 і він уже стояв біля мене з виделкою.
***
Знайшла якось собаку. Стало шкода. Вирішила віддати подрузі. Вона тварин любить. У неї і кішки, і папуги, і собаки. Та погодилася. Цілий місяць гуляла з ним по два рази на день. Думала, можливо, собака стежку до рідного дому відчує. Ось так проходять якось повз дівчину, а та жалібно так говорить: «Зовсім як наш собака…. І де його шукати?». Моя подруга оглянулася: «Так це ваш?!» Дівчинка не повірила власним очам. Таки її!
***
Колись я працювала у магазині. Продавала косметику. До мене нерідко заходили різні бабусі. Але я розуміла, що дозволити собі таку розкіш вони не зможуть. Тож просто стояли і розглядали баночки з тюбиками. Це дуже дратувало мою напарницю. Вона постійно проганяла стареньких. Зате я дуже любила з ними поговорити. Пенсіонерки розказували мені про себе. Більшість із них буди самотніми, тому й розважалися походами в торгові центри. А я раділа тому, що можу скласти їм компанію хоча б на годинку.
«Добрий день!» – кричали мені дітки на вулиці. А все тому, що кілька днів тому я принесла їм кілька пакетів непотрібних мені іграшок. Тепер у дворі мене всі дуже люблять. Особливо малюки!
***
До весілля я готувалася дуже ретельно. Уже за місяць до події сиділа в салоні й оновлювала колір волосся. Раптом помічаю сповіщення на телефоні. Хтось скинув мені фотодокази того, як мені зраджує коханий. Я одразу ж розплакалася. Я й здогадуватися не могла про таке! До мене підходить майстер, питає, що сталося. Коли дівчина дізналася, у чому річ, запропонувала мені безплатне фарбування. А ще порадила сходити в ресторан і відтепер думати тільки про себе. Дрібниці, але приємно. Відтоді минуло два роки. Зараз у мене новий наречений і на днях ми святкуємо весілля.
***
Поверталася я якось з роботи. Саме дійшла до пішохідного переходу. Машина мене пропустила. Переходжу собі спокійно дорогу і йду собі далі. Як раптом мене гукає водій. Повертаюся, а він каже: «Я пропустив вас не через правила руху, а тому що ви дуже гарна!». Мені стало так смішно і водночас так приємно.
***
У мене суворий тато. Не може терпіти всі ці телячі ніжності. І ось нещодавно я відкрила його для себе із зовсім іншого боку. Він був таким милим і турботливим. Знаєте чому? Тому що на дорозі сиділи пташки. Він гукнув їм у віконце машини: «Пташки, злітайте! Летіть, я хочу, щоб ви жили й літали!»
Ми з чоловіком одного дня просто зібралися і поїхали до Львова. Я давно мріяла побувати у цьому прекрасному місті. Хотіла помилувалися його архітектурою та краєвидами. На вокзалі викликали таксі. Таксист під час нашої розмови дізнався, що ми вперше в цьому місті, і влаштував нам екскурсію. Цілком безкоштовно! Ось такий приємний сюрприз.
***
Колись давно моя бабуся з дідусем часто їздили в Чорнобиль. Я постійно запитував: «Для чого?». А вони відмовчувалися. І тільки нещодавно я дізнався, що мої старенькі були волонтерами. Вони доглядали за місцевими тваринками, у яких не було дому.
***
Знайшла в парку телефон. Валявся просто під лавкою. Вирішила повернути власникам. Набрала останній номер, який знайшла у списку викликів. З того боку мені відповіла жінка. Подякувала за мою совісність і продиктувала адресу, куди я мала занести мобільний. Йти було недалеко, тому я вирушила туди. Двері відчинила бабуся. Така струнка, висока і дуже красива, як на свій вік. Я віддала їй телефон. Виявилося, що його загубив її чоловік. Господиня дому вирішила запросити мене на чай. Я погодилася. А після чаювання я отримала ще й банку варення, домашнього меду і пиріжків у пакетику!
***
Мене часто захитує у транспорті. Того разу мені теж стало погано в автобусі. Я відчула, що скоро втрачу свідомість. Це помітила жінка, яка сиділа поруч. Вона поступилася мені місцем, дістала воду і почала заспокоювати мене.Далі ми вийшли з автобуса і вона посадила мене на зупинці. В ті миті мені здавалося, що ця незнайомка мене врятувала.
Якось я побачив одну дівчину. Вона грала на скрипці в переході між двома вулицями. Це було так красиво! Ніколи подібного не чув! Довго думати я не став. Я віддав їй усі гроші, які тільки знайшов у гаманці. Вона заслужила! До слова, я ще ніколи не бачив такого щастя в очах людини, як тієї миті. Дівчинка була такою щасливою та вдячною, що мені аж ніяково стало.
***
Моя квартира розташована на останньому поверсі багатоповерхівки. І у мене є звичка: коли я приїжджаю на ліфті на свій поверх, то, виходячи, опускаю його на перший. Так людині, яка стоятиме внизу не доведеться чекати приїзду ліфта. Комусь це колись може навіть врятувати життя. Мені це не важко, а комусь потрібно! Робіть добро і воно вам повернеться, так?
А які історії про людську доброту знаєте ви?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!