Тетяна була дуже щаслива за свою доньку, вона нарешті виходила заміж за Артемчика. Катерина вже не перший рік мріяла про це.
Вона у неї і розумниця, і красуня, і роботяща.
Після школи дівчина хотіла іти у модельну агенцію – і зовнішність, і фігура, і зріст дозволяли це зробити. Щоправда, коштувало навчання великих грошей. Тому батько продав корів та свиней – коштів саме було достатньо.
В село Катя навідуватись перестала. Міська життя її затуманило, взяло в оберти. Постійні фотосесії, покази – вся у справах. Гроші заробляла уже самостійно. А батьки тішились, що дочка їхня така затребувана.
Артем же був єдиним сином начальника в якійсь крутій фірмі. Зі своїм нареченим Катя батьків не знайомила. І в село його не везла, і їх у місто не кликала. Лиш розповідала сама, який він хороший і як вона закохалась.
– Ми зайняті дуже. Робота, перельоти, життя насичене. Ніколи навіть перепочити, не те щоб у село їхати – говорила донька.
А Тетяна все на роботі хвалилась світлинами доньки. Мовляв, он яка розумниця у мене. А Нінка, колега, її питала:
– Тань, а чому дочка тебе з нареченим не знайомить? Соромиться чи що?
– Та ти що! Вона дуже любить нас з батьком.. Просто не було моменту підходящого..
– Та вона вже зовсім про вас забула. Коли останній раз приїздила? А дзвонила?
– Та дзвонила нещодавно.. Заміж Катінька виходить. Тепер от потрібно думати, де гроші на подарунок взяти і наряди якісь купувати..
Через декілька днів Тетяна зрозуміла, що справу потрібно брати у свої руки, адже і справді дивно, що вони досі не знайомі зі свою майбутнім зятем. Зателефонувала до Каті:
– Донечко, а коли ви з Артуром приїдете до нас? Тато наливку дуже смачну зробив, може ви продегустуєте?
– Мам, ти чого, яка наливка? В нас і так безліч справ з цим весіллям. Усе продумати потрібно..
– А коли весілля донечко? Нам з батьком теж підготуватись треба, одяг придбати..
– Знаєш, мамо. Я тут подумала.. Не треба на весілля приїжджати. Тут весь “вищий світ” збереться і ви.. Від батька вічно свинями тхне і виглядаєте ви по-сільськи. Ну уяви, як це все виглядатиме? А що я відчуватиму?
– Добре, нас не буде. Може не хвилюватись.
Тетяна кинула слухавку і сама не своя стала, аж зблідла. Її донечка таке сказала.. Вона й не знала, як чоловіку про це повідомити. Він же дуже чекав того дня, коли побачить донечку у весільній сукні.
– Петрику, поговорити мені з тобою треба..
– Щось сталось?
– Катя просила не їхати до неї на весілля. Соромиться батьків-селюків..
Чоловік аж зблід. Таня пішла йому по воду.
– Як же це так, Танюша.. Наша донечка.. Ні. Не вірю. А знаєш, ми все одно підемо її вітати. Маємо на це повне право.
Тетяна не хотіла цього робити, але бачила чоловіка вже не зупинити.
Дату і місце проведення дізналась через подругу Каті. Петру купили новий костюм, елегантний такий. Таня сукню в сестри позичила. Теж нарядно виглядала.
Вони зібрались і поїхали в місто. В ресторан зайшли, коли весілля було у розпалі. Гості саме вітали молодят. От і вони пішли..
– Ми вітаємо вас з цим урочистим днем. Бажаємо міцного і палкого кохання та розуміння. Не соромитись ніким і нічим. І діточок багато. Щоб поважали вони вас і цінували – промовив голосно Петро. Простягнув доньці букет з конвертом, взяв Тетяну за руку і показово пішов зі залу.
Сказати, що Катерина була приголомшена, нічого не сказати. Вона аж зблідла.
– А це хто? – спитав Артур.
– Це.. Це родичі мої – ледь чутно відповіла Катя.
Наречений наздогнав Тетяну з Петром.
– Куди ж ви! Стійте! Зачекайте. Залишайтесь на весіллі, ми вас не проганяємо. Просто Катя казала, що після того, як загинули її батьки вона ні з ким не спілкується..
– Як загинули? Ми ж ось.. Живі. Поховала вона нас раніше часу – відказав Петро.
– Ви батьки Каті? А як же так? Чому вона так сказала?
– Соромиться вона нас. Ми ж люди прості, зі села. Грошей багато не маємо, в “вищому суспільстві” поводить не вміємо, от і соромно їй..
– Ви пробачте, що так сталось. Мені прикро..
– Хороша ти людина, Артеме. Не ображай Карусю. Живіть щасливо.
– Добре, тещо! Ми виправимо цю ситуацію, обов’язково в гості до вас приїдемо. Але ви не йдіть, залишайтесь.
– Та ні, дякую. Ми краще підемо. Не хочемо доньці свято псувати, вона ж нас бачити не хотіла…
Минуло три місяці з дня весілля. Катя до батьків так і не приїхала. Вона навіть не зателефонувала.
Та от, одного дня, коли Тетяна саме розвішувала білизну надворі, під’їхало таксі. Звідти вийшла Катерина.
– Привіт, мамо. Я приїхала.
– Добре.
– Ти не рада?
– А повинна?
– А батько де?
– На цвинтарі.
– Тобто?
– Ти схоронила нас не по-справжньому, а батька не стало насправді. Не витримав він такого підступу від доньки. Серцевий напад. Не пробачу тобі я цього. Краще їдь туди, звідки приїхала.
– Мамо, не могла я швидше приїхати. Ми з Артемом на острові були, там зв’язку немає. І ми.. Ми розлучатись, мабуть, будемо. Надто різні ми. Я це зрозуміла проживши з ним 3 місяці. Я контракт за кордоном думала взяти. Не зійшовся світ клином на Артемові. Я знайду, чим зайнятись.
– Роби, як знаєш. Я тобі порадницею не буду.
Брама лиш стукнула. Дівчина пішла і навіть не розвернулась. Така холодна і черства. Тетяна розплакалась і пішла капати собі заспокійливе. Вона не розуміла, що сталось з цією доброю і чуйною дівчинкою? Вона ж такою не була..
Проте це вже не її донька. Потрібно звикнутись з цією думкою.. Краще в самотності жити..
Як ви думаєте, що так змінило дівчину? А ви б пробачили своїй дитині за таке ставлення до вас?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!