Василько ще в дитинстві закохався у свою сусідку Катрусю. Він не відходив від дівчини ні на крок, хоча й був на три роки старшим. У школі їхні стосунки стали тільки міцнішими, а батьки зрозуміли, що потрібно готувати дітям придане.
Після весілля молода пара мала все необхідне для життя. У них був старенький будинок з ремонтом й робота, але для повноцінної картинки не вистачало ще діточок.
Катя двічі була вагітною, але обидва рази закінчилися невдало. Спочатку дівчина змогла оговтатися, але потім це вплинуло на її поведінку. Василь не розумів, що трапилося з його коханою. Вона звільнилася з роботи й увесь час проводила вдома. Але застати її за прибиранням чи готуванням було неможливо, адже дівчина цілими днями співала під носа пісні або колисала свою дитячу ляльку. Що є Катя вдома, що немає – однаково.
Так минув рік. Василь робив все можливе, аби його дружина повернулася до нього, але батьки опустили руки й відправили доньку у спеціалізоване місце. У відчаї вони вирішили продати свій будинок й переїхати, щоб заглушити душевний біль.
Проте для Василя не існувало більше нікого, окрім його коханої. Він продовжував відвідувати Катю і вітав її з кожним святом. Його мама просила сина схаменутися й жити далі, але він був категоричним. Жінка навіть зверталася за допомогою до ворожок. Одна з них сказала Клавдії, що її сину судилося бути з Катею, тому будь-які спроби змінити долю можуть лише зашкодити. Після цього матір більше не втручалася в особисте життя Василя.
Через три роки чоловік привів додому сина. Ніхто не знав, звідки той узявся, але бабуся з дідусем раділи онукові й допомагали виховувати його.
Згодом Василь привіз ще одного хлопчика, а через два роки й дівчинку. Діточок вже було троє: Ігорчик, Степанко й Богданка.
Батьки не знали, чиї це малюки. Ніби й були на когось схожими, але хіба розбереш? Розпитувати Василя ніхто не наважувався, тому й жили, насолоджуючись дитячим сміхом.
Люди в селі лише дивувалися й обговорювали чоловіка за спиною, але в допомозі йому ніхто ніколи не відмовляв.
Що буде з Василем? Ніхто не знає. Чи знайдеться матір для його дітей? Навряд чи. Однак чоловіка це абсолютно не турбувало, адже він радів своїй можливості бути батьком.
А десь там, серед білих стін, на Василя чекає вона…В очах пустота, а в голові – туман. У кожного свій шлях і своє щастя. У них воно – ось таке…
А як ви вважаєте, чи справді батьківство є найбільшим людським щастям?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!