Мені 38 років. Я заміжня. Маю двох діток. Синочкові 5 років, а доні 2. І саме після народження другої дитини я зазнала сильного емоційного потрясіння.
Із самого початку нам діагностували негаразди зі здоров’ям. У неї було викривлення носика, через що дихати малечі було важко. До того ж одразу після народження мені не сподобалася зовнішність моєї доні (знаю, що для кожної матері її дитина – накраща, але зі мною такого не трапилося). І синочок у мене не сяє вродою, але його я люблю безмежно. Він для мене найкращий, а з донею зовсім не так.
Далі було веселіше. Ми потрапили з донькою до лікарні. Усе через дихання. Але нічим нам допомогти там так і не змогли. Довелося терпіти все те ж саме. Стільки ми відмучилися. Я ночами капала, не спала, сиділа з донею. Це не могло не відбитися на моєму емоційному стані. З перших хвилин народження доньки я вже зрозуміла, що у мене буде важке життя з нею. Ясна річ, що винити дитину не можу. Виню себе за те, що взагалі народила це маля. Я зовсім не готова терпіти це все. Але, ясна річ, вже нічого не поробиш.
Здається, що з кожним днем мені стає тільки гірше. Я розумію, що зовсім не люблю свою доньку , не хочу носити її на руках, не хочу цілувати та обіймати. Доглядаю за нею тільки тому, що треба.
З носиком справи налагодилися, але зовнішність дочки мені, як і раніше, не подобається, але це не найголовніша причина моєї нелюбові до неї. Я відчвуваю, що мені не потрібне це маля. Може, усе, звичайно ж, ще зміниться, але я вже втратила надію на краще. Поки в мене нічого не виходить. Руки опускаються. Я дивлюся на неї — і ніби це не моя дитина. Старшу дитину при цьому обожнюю. З ним усе було на радість, по-іншому. Його я обожнюю. А ось доньку постійно порівнюю з іншими дітьми. І вона постійно не дотягує до їхнього рівня. Зараз намагаюся якось змінити своє мислення та ставлення. Читаю багато психологічної літератури з цієї теми. Але поки нічого не допомагає.
Думаю, я така не одна. Просто не кожен може це визнати. Я ось наважилася. Краще вже правду сказати і запитати поради ніж протсо втаємничено ненавидіти свою доньку. Як з цим впоратися? Можливо, хтось мені підкаже? Буду дуже вдячна за пораду.
І так, я не вважаю себе поганою мамою. Просто мені дуже важко далися другі пологи і це неабияк вплинуло і на ставлення до дитини.
Що порадите жінці?
Звідки у неї така нелюбов до своєї дитини?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!