Донедавна 14 лютого — День закоханих, для мене був найромантичнішим та найочікуванішим святом. Любила я цей день, оскільки я зі своїм хлопцем завжди кудись вирушали та весело проводили час удвох. Проте минулого року усе змінилося. Тепер 14 лютого я святкуватиму на одинці із собою.
З Віталієм мене познайомила подруга Катя. Після того ми навіть ще краще спілкуватися почали, оскільки я була дуже щаслива у стосунках, завдячуючи їй. Інколи ми навіть спільне дозвілля парами організовували.
Дійшло до того, що Віталік зробив мені пропозицію і ми готувались до весілля. Мені пошили неймовірно гарну білу сукню, ресторан забронювали, фотографа найняли, навіть гостей вже всіх було запрошено. Якраз на кінець лютого планувалось весілля, але оскільки практично всі організаційні моменти були вирішені, ми вирішили не скасовувати нашої традиції та відсвяткувати 14 лютого.
Незадовго до того Віталік запропонував відсвяткувати разом з Катериною та її хлопцем, мовляв, буде цікавіше та веселіше разом. Я погодилась й справді свято видалось непогане.
Ми сходили вчотирьох на романтичний фільм, потім прогулялись засніженим містом, випили гарячого шоколаду й Віталій машиною усіх відвозив по домах. Завершення свята мені найбільше “сподобалося”.
Спочатку попрощався хлопець Каті, потім до хати пішла я. Щасливо попрямувала в під’їзд, та піднявшись на 4 поверх, зрозуміла, що забула в машині Віталіка телефон. Зійшовши, побачила машину і зраділа, що ще встигла. Однак потім почалось все найцікавіше. Відчиняю тоді двері й бачу як мій наречений пристрасно цілує Катю. Земля з-під ніг, шок, стою нерухомо та не знаю, що робити. Мене відразу вони навіть не побачили.
Потім подруга добре налякалась й відразу почала виправдовуватися:
– Олено, все не так, як ти подумала! Це не я, він сам!
Мені усе це слухати не хотілося. Я свій зробила висновок. Розгублена та розчарована я пішла додому. Наступного дня взялась скасовувати весілля, проте прийшов Віталій з вибаченнями та виправданнями.
– Повір, я любив і люблю тільки тебе! Це всього було декілька разів, але то нічого не означає! — казав мені Віталій.
– Немає значення. Весілля не буде — відповіла йому я.
– Ти маєш мене зрозуміти. Я не хотів тобі зраджувати! Все це від хвилювання перед весіллям, чоловіки стресують по-іншому… — продовжував він.
– Я вже зрозуміла. Весілля скасовано, тому можеш не стресувати вже так сильно. — зупинила я його.
Як би боляче не було, як би не хотілося, але все-таки я все відмінила. Хіба я не заслуговую на краще?
Проте інколи задумуюсь чи правильно я зробила, що розірвала стосунки з Віталієм та Катею? Можливо варто було пробачити? Може й справді усе це трапилось несвідомо?
Однак 14 лютого запам’яталось мені точно! Те, що тепер я не люблю цей день — це факт.
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!