Ми з мамою ще з мого дитинства навчилися самі давати собі раду. Тато кинув нас, коли мені було 4. Хоча не просто кинув, а вигнав на вулицю. Батьків матері не стало, а родина батька не хотіла з нами спілкуватися. Довелося їй працювати на двох роботах, щоб забезпечити нам нормальне життя.
Я виросла, закінчила школу, а потім інститут. Моя мама сильно постаралася і на день народження вручила мені ключі від квартири. Там всього одна кімната, старий ремонт, але зате вона була моя! Тоді я не чулася від радості й величезної поваги до мами.
З хлопцями у мене не складалося. Я ходила на побачення, але нічого серйозного не хотілось. Досі був гіркий осад з дитинства.
Зараз мені 40 і я змогла накопичити мамі на невеличкий будинок за містом.
– Що ти, не треба! – відмовляла мене мама.
– Треба! Ти ж мені квартиру купила. А зараз я тобі віддячую!
– Це задорого для тебе!
– Ні, тому давай, збирай речі, я відвезу тебе. Знаєш яке там свіже повітря? Насадимо полуницю, малину і багато квітів!
Моя мама вже була на пенсії, не працювала. Я вважала, що це буде гідна подяка за всі її роки старань для мене. Тепер у неї багато вільного часу і вона зможе чимось себе зайняти.
Сама для себе не очікуючи я зустріла Олега. Здавалося, що у нас все може вийти, хоча ми не поспішали. З’їхалися через рік. Ще через два відсвяткували весілля і жили у своє задоволення, поволі будували плани.
Я з часом зрозуміла, що стосунки у його сім’ї куди гірші від моїх. З братами й сестрами не спілкується. Матір дістає по різних дрібницях.
Я їй одразу не сподобалась. Вона чомусь думала, що її син знайде молодшу жінку. Я почула їхню розмову, де вона переконувала його не одружуватись зі мною. Дивно вона себе поводила. За спиною могла полити брудом, а в лице посміхалася і робила компліменти. Та ми рідко спілкувались. Я просто не звертала на це уваги.
І на всю його родину теж. Я подумала, що це навпаки плюс. Ніхто не надокучає, спокійно. Але недавно у них почались колотнечі через майно.
– Матір квартиру віддала сестрі. – прийшов якось засмучений чоловік. – Як так? Нас троє, а вона найбільшу квартиру навіть ділити не стала!
– А чому вона так вирішила?
– Сказала, що ми з братом поки не маємо дітей і є де жити. А сестра виховує двох і ще й новий чоловік з’явився.
Я не стала щось заперечувати чи звинувачувати матір, мені чесно кажучи, їхні розборки не були важливі. Я тим часом жила у своїй двокімнатній квартирі. Завдяки хорошій роботі змогла продати стару і купила більшу.
На цьому їхні баталії не закінчились. Молодшому брату ой як не сподобалось рішення матері. Він дав зрозуміти, що сильно образився на неї. Навіть перестав дзвонити.
– Ти уявляєш, до чого це дійшло? – знову повернувся засмучений Олег.
– Що на цей раз?
– Мама обіцяє свою квартиру віддати Віті.
– Що? З якого дива?
– Бо він з нею не говорить. Каже, що не хоче на старості років пересваритися з дітьми й пообіцяла йому квартиру.
– А як же ти?
– Я залишаюся без нічого! Це якийсь абсурд!
– Нахабніші завжди мають щастя. – подумала я і стала заспокоювати чоловіка. – Знаєш, що тут найстрашніше? Він може прийти й сказати матері, щоб вона шукала нове житло. Адже квартира тепер на нього.
– Та він такого не зробить! – заперечував коханий. – Я не думаю.
– Побачимо! – інтуїція її ніколи не підводила.
Так і сталось. Через тиждень після того, як документи були готові Вітя заявив мамі, щоб та збирала свої речі. Він намірений переїжджати.
Олег далі ходив сам не свій. Почувався ошуканим, але нічого не міг зробити.
– Ну нічого поживе в дочки! – заспокоювала я чоловіка.
– Вона відмовилась.
– А це як?
– Каже, що там місця на неї не буде.
– І що ти хочеш мені сказати? Вона з нами не житиме!
– Але ж це не назавжди! Тобі, що шкода?
– Я тобі все давним-давно сказала. Нічого своїм родичам все дозволяти! От і вилізли тобі на голову. А я тут до чого?
– Я поговорю з братом, щоб він взяв її до себе.
– Ти не розумієш, що вже надто пізно? Вони добилися того, що хотіли! Я ж взагалі не втручалася у ваші справи! Я не винна, що вона пороздавала квартири й тепер не має де жити. І хіба вона захоче? Вона ж мене ненавидить?
– І що нам робити?
– Ти можеш поміняти роботу й оплатити їй знімну квартиру.
– Це ж буде нелегко!
– А мені не буде легко жити з нею під одним дахом. Точніше вона тут жити не буде!
Я все життя старалася для себе, моєї мами, а тепер для Олега. Але для його родини я не збиралася йти на якісь жертви. Я дала йому зрозуміти, що якщо він не знайде іншого рішення, то йому доведеться піти.
– Зрадниця! – крикнув Олег, зачиняючи після себе двері.
Таки не знайшов. Або не хотів. Та це не стало для мене сильною драмою. Життя продовжується.
А ви б погодились заселити до себе свекруху?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!