Ми з чоловіком вже десять років збираємо гроші на квартиру. Адже тулимось в однокімнатній з двома дітьми. Раніше їздили на сезонні роботи, та відколи війна не можемо. Та важко працюємо вдома, аби й далі відкладати.
Нещодавно подруга мені розповіла, що її тітка продає свою “двушку”. І навіть згодна розділити виплати. Я відразу ж побігла додому рахувати, скільки вже в нас є. Перерахувала і за голову взялася. Грошей було надто мало. Бракувало щонайменше трьох тисяч євро. Я дочекалась чоловіка, всередині все кипіло.
– Де гроші? Тут мало бути 15 тисяч щонайменше. А є 12 з половиною.
– Та може ти щось наплутала?
– Е, ні! Зізнавайся? Ти граєш в казино?
– Ні-ні! Добре, я дав батькам!
– Нащо? Хтось хворий?
– Та ні, просто мама так до Туреччини хотіла. Та й на морі вони вже десять років не були. А скільки того життя!
– І це після того, як вони вчинили з нами? Як ти міг не порадитись?
Річ у тім, що свекри ніколи нам не допомагали. Казали, що змоги не мають. Хоча деякі навіть не маючи грошей дітям й онукам щось несуть. А я не можу сказати, що вони такі бідні. Пенсію доволі пристойну мають. Ще й стару автівку. Коли я завагітніла вдруге сама їм запропонувала.
– Поміняймося квартирами. Ми і в однокімнатній поміститися, а нам так важко вчотирьох буде!
Та вони відмовились. Навіть обговорювати не хотіли. Свекруха ще й почала усім розповідати, що я афериста і хочу її здурити. Уявляєте? І як після такого можна було їм гроші на моря давати. Наші діти взагалі жодного разу моря не бачили і що? Ми й у гори цьогоріч не поїхали, бо дорого надто.
Я навіть бачити чоловіка після такого не хотіла. Почала думати, рахувати і збагнула, що це не вперше він своїм батькам гроші дає. Мовчки зібрала його речі і сказала:
– Ну, якщо так, то йди до батьків жити! Так нам хоч місця більше буде!
– Ти що? Я ж твій чоловік!
– Ну, я тебе пущу назад, якщо вмовиш їх квартирами помінятись! Інакше ніяк. Чекаю місяць і подаю на розлучення.
Він пішов до батьків. На вечір мені подзвонила свекруха.
– Що ти витворяєш? Як так можна?
– А ви ще не на морі? Це все через вас! Хочете не втратити онуків – переїжджайте!
– Але ж наша квартира дорожче?
– Ото путівка в Туреччину – ваша доплата!
Посварились ми страшно. Чоловік дзвонить, благає пробачити, а я стоятиму на своєму до останнього. Нехай знають. Як гадаєте, маю я право так чинити чи ні?