Ми побралися з чоловіком у зрілому віці і довго не могли зачати дитину. Спочатку навіть звернення до лікарів не допомагали, але через п’ять років на світ з’явився наш довгоочікуваний син.
Нам хотілося дати Дмитрику все найкраще, тому ми обирали для нього тільки дорогі іграшки, якісні продукти та одяг із природних тканин. Одним словом нічого для сина не шкодували.
Згодом запити хлопчика виросли. Відмовити йому було неможливо, адже він звик отримувати все, що забажає. Ми, батьки, продовжували виконувати його забаганки, нехтуючи собою. Доводилося на всьому економити і багато від чого відмовлятися, але заради сина я була готова на все.
Після закінчення школи прийшов час обирати вищий навчальний заклад. Звісно, для Дмитра тільки найпрестижніший виш.
Ми з батьком мріяли про те, що син вивчиться і стане успішним юристом. Думали, згодом він одружиться і подарує нам онуків. Проте реальність виявилася зовсім іншою.
Так, Дмитро знайшов роботу за спеціальністю, але вже через місяць вона йому набридла. Він заявив, що не збирається витрачати все своє життя на посиденьки в офісі, тому вирішив звільнитися і відправитися на пошуки власного покликання. Поки йому не вдасться знайти діло для душі, ми з чоловіком мали забезпечувати сина.
Згодом Діма привів на знайомство свою наречену і порадував нас звісткою про весілля. Здавалося, що нарешті син подорослішає. Тим паче невістка була вагітною, тому незабаром він мав стати молодим татусем, що також вимагало неабиякої відповідальності. Хлопець знайшов роботу, а ми з чоловіком підтримували подружжя, як могли.
Однак Дмитро не вмів правильно розпоряджатися грішми. Він завжди в першу чергу задовільняв свої забаганки. Кожних кілька місяців син купував новий телефон, а на авто навіть оформив кредит, бо скромніші варіанти йому не підходили. Тим часом увесь домашній побут лежав на плечах дружини.
Нещодавно у нашій родині розпочалися труднощі. Чоловік потрапив в лікарню, а на медикаменти та необхідні процедури ми витратили усі свої заощадження і навіть залізли в борги. Зараз з ним усе гаразд, але уся наша пенсія йде на виплату позики. Проте скоро буде зима, а від холоду ми рятуємося розтопленою піччю. Оскільки цього року грошей на дрова у нас нема, я вирішила звернутися по допомогу до сина.
Натомість Дмитро заявив, що у нього зайвих коштів немає, а всі збереження він вклав у покупку новенького смартфону. На кінець він почав дорікати мені, мовляв, куди ми діваємо усю нашу пенсію, адже на прожиття нам достатньо кількох тисяч. Тож помочі від сина ми так і не дочекалися. Прикро розуміти, що ми все життя обмежували себе заради нього, а натомість отримали таку подяку.
Чи винні батьки у такій поведінці сина?
Яку помилку у вихованні припустили ці люди?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!