Овдовіла я дуже швидко. З чоловіком ми прожили лиш 8 років, народили двох діток і він відійшов від мене у засвіти.
Мені робити було нічого, як їхати на заробітки. В Чехії жила двоюрідна сестра, допомогла з працевлаштуванням на заводі.
Дітей, я залишила на свою маму. Хвала Богу, вона була у мене жива, без неї я б не впоралась.
Перший час мені було дуже важко, зміни по 16 годин я не витримувала, перевелась на 12, але зарплатня все одно не була такою, якби хотілось. Мені ж і на себе, і дітям з мамою відправити треба.
Тому, коли моя хороша подруга запропонувала приїхати в Італію, замість неї сеньйору доглядати, я відразу погодилась. Гроші там були в рази більші.
Так я і застрягла в Італії на 20 років.
Діти росли, я приїжджала, але дуже рідко, зазвичай лише на Пасху і Різдво. Ну і на весілля дочки і сина. Придбала їм по квартирі (двокімнатній), допомогла організувати святкування весілля. Щомісяця відправляла коробки з продуктами, часто гроші.
Хотіла грошима замінити свою відсутність. Знаю, це не зрівняється. але, на жаль, правда така. Ви або в бідності і разом, або в комфорті і окремо.
Я зробила ремонт у будинку в селі, де жила моя мама. Хотіла і собі старість організувати хорошу. Відкладала гроші, але в один момент все змінилось.
В моєї мами стався інсульт, вона злягла. Я вирішила повертатись додому. Мені казали найняти їй доглядальницю, але совість мені не позволила залишити у скрутному становищі з чужою людиною.
До того ж і війна… Їй було складно самій це переживати і рада, що була поруч.
Десь після двох місяців, як я повернулась в Україну, я дізналась страшну річ про своє здоров’я. У мене були проблеми по жіночому… Грошей треба було багато. Навіть моїх відкладених би не вистачило.
Я ж зрозуміло, відразу пішла до дітей:
– Звідки, я тобі такі гроші візьму? У мене немає, мам! – в один голос говорили і дочка, і син.
Найобразливіше було те, що вони навіть не намагались мені допомогти. Таке враження, що і не переживали, що мене може не стати. Навіть не запропонували жодного варіанту, як бути…Я була у розпачі. Для чого я жила це життя? Заради кого? Заради такої віддачі?
Я залишилась з цією проблемою сам на сам.
Все, що я могла придумати, це продати квартири, які я купляла дітям. Взяти суму, яку мені треба, а решту розділити між ними. Нехай докладають і купують собі щось самі.
Розповіла про це мамі, а вона сказала так не робити, бо діти мене зненавидять…Хіба матері так вчиняють з своїми дітьми, спершу подарувала, потім забрала? Може і справді, не варто так робити? Яку я згадку по собі залишу?
Але з іншого боку лікарі дають мені високі шанси на одужання. Не можу ж я просто так все залишити…Не знаю, як бути, дуже заплуталась…
А що б ви порадили жінці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!