Василина сиділа мовчки й дивилася у вікно, ніби чогось чекала. Раптово в двері постукала поштарка – нарешті, подумала жінка, адже попереду Зелені свята, а пенсії ще не було. Жінка не хотіла знову думати про те, що ще одні свята вона проведе наодинці, а колись поруч з нею була донечка, вона любила цей дім, збирала польові квіти, гралася з домашніми тваринами… Василину знову захопили спогади…
Жінка народила доньку в 40 років, до цього часу вона вже і не думала, що може мати дітей, тому звістка про вагітність стала великим щастям. Правда, батьки не дуже обрадувалися такій новині, оскільки донька не перебувала в шлюбі, а байстрюка зараз всі будуть засуджувати в селі. На сімейній нараді вирішили, щоб Василина переїхала в інше село до тітки.
Жінка й сама була не проти, адже так у неї точно розпочинається нове життя, з чистого листа. Народила доньку – Лесю й не могла повірити своєму щастю. Дівчинка росла матері на радість, добре вчилася в школі, мала хороші лідерські якості. Тітка Василини не мала власних дітей, тому ставилася до Лесі, як до власної онуки. Дівчинка дружила з Оксанкою, часто приводила її додому. Василині дуже подобалася Оксана, дівчинка теж росла без батька, з матір’ю жили бідно.
До школи ішли разом, поверталися – так Василина зразу на двох борщику розливає, спитає, як день пройшов. А в самої так добре на душі – нарешті є з ким поговорити, та й на старості не буде самотньою… Знала б вона, як насправді все складеться. Леся підросла – стала справжньою красунею, закохалася в Михайла – перший парубок був на селі, однак серце хлопця лежало більше до Оксани, хотів з нею одружитися.
Василина розуміла, що її донька не відступиться від свого, вона звикла отримувати все найкраще, тому навряд чи так просто відпустить Михайла. Так і сталося – коли Оксана готувалася до весілля, Леся оголосила, що чекає від Михайла дитину.
Михайло одружився з Лесею, а Оксана з горя виїхала з батьківської оселі. Молодята постійно конфліктували, згодом Михайло поїхав за кордон на заробітки. Леся не хотіла його відпускати, тому швидко зробила документи й подалася за чоловіком. Так і живуть на чужині, спершу в Польщі були, а згодом переїхали в Канаду, вже декілька років матір не спілкувалася з донькою…
Ось перед Зеленими святами прийшла поштарка з пенсією, і ще вручила Василині невеличку коробочку. Жінка подумала, що донька про матір згадала, однак на посилка підписана німецькою мовою. Ледь змогла Василина прочитати, що вона від Оксани. Вона в листі розповідала про своє життя, все у неї добре, живе вже багато років в Німеччині. Матір їй нещодавно розповіла, що бачила сумну тітку Василину зі старим телефоном, шкода, бо не може спілкуватися з дітьми. То ж вирішила Оксана подарувати тітці хороший смартфон.
«А я раптом згадала Ваші смачні борщі, якими Ви нас з Лесею годували, і вирішила Вам подякувати. Хоча б так». Що могло б вберегти Василину від самотньої старості?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!