На весілля нам з Сергієм свекруха подарувала лише звичайний набір постільної білизни. Не скажу, що це стало каменем спотикання. Але я запам’ятала її саме такою – тією, що не вміє зробити приємність своїм дітям. Натомість мої батьки придбали мені будинок у місті. Здивувало навіть те, що мати Сергія, Мирослава Михайлівна, не прийшла на розпис. Вона пояснила, що погано себе почуває і навіть попросила вибачення. Але я не розуміла, як можна бути байдужою до долі своєї дитини і не проявити навіть цікавості.
Та невдовзі я зрозуміла, що помилялась. Мирослава Михайлівна справді хворіла. А коли у неї стався інсульт, ми мусили забрати її до себе. До всього, я дізналась, що вагітна. Я не уявляла, як доглядатиму за цією жінкою і робитиму всю хатню роботу у такому стані. Я просила чоловіка найняти якусь доглядальницю, але він відмовив.
Спочатку мені було дуже важко знайти спільну мову зі свекрухою. Але Мирослава Михайлівна старалась постійно мене розговорити. Ми зійшлись на тому, що маєм багато спільного. А коли вона одужала, нас об’єднав спільний побут. Не раз встаю, а сніданок вже готовий. Щойно поїла і пішла у ванну, а хтось вже помив посуду. Саме вона допомагала мені обрати ім’я для майбутньої дитини. А коли народився Данилко нашій радості не було меж.