Ніхто мене не розуміє і це вже дратує. Тому й пишу, аби люди добрі розсудили. Я звичайна жінка, яка хоче бути коханою. Коли виходила заміж – відверто попередила свого Андрія:
– У шлюбі я не збираюся перетворюватися на рабиню. Не чекай, що я щодня борщі варитиму. Ти мене не за це покохав!
– Люба, я самий все варитиму! Ти ні в чому не матимеш потреби. Хіба то проблема з ресторану вечерю замовити.
Шкода, що я тоді ці його слова на диктофон не записала. Мій наречений був заможним і успішним чоловіком, я знала – з ним, як за стіною.
Ми одружилися. Я й справді мала все необхідне. Щодня дозволяла собі шопінг, кафе з подругами чи похід в салон краси. В нашій великій квартирі прибирала клінінгова компанія, вечеряли зазвичай в ресторанах.
А потім я народила і моє життя змінилося. Раптом чоловік заявив:
– Няню ми наймати не будемо. Дитину має рідна мама доглядати!
– Але ж я так зовсім не матиму на себе часу?
– Лише спочатку. Згодом, дитина виросте і знову будеш вільна.
Звичайно, що така новина мене засмутила. Та вибору вже не було. Я сиділа вдома з сином. Тоді й почались наші сварки.
З часом Андрій почав вимагати, аби я ще й готувала їжу. Стверджував, що нашій дитині буде приємно, якщо мама готуватиме самотужки.
Щоразу, після сварки я бігла до батьків. Та вони ніколи мене не підтримували. Лише казали, що я маю повернутися додому і помиритися з чоловіком.
І ось, нашій дитині вже рік, а ситуація в наші сім’ї так і не покращала. Мені досі бракує часу на себе. А днями чоловік прийшов з роботи й з порогу почав:
– А де моя вечеря?
– Та я ледве на нігті сьогодні встигла. Що ти хочеш?
– Ти лише про себе дбаєш! Думав, з часом змінишся. Але ж ні! Досі, наче дівчисько. Самі салони в голові.
З криком я збирала речі. Якби я до весілля знала, що матиму таке життя – ніколи б не вийшла за Андрія.
Я приїхала до батьків. А тато, побачивши, що я тримаю в руках валізу, почав кричати:
– Е, ні! Їдьте назад!
– Батько, як ти так можеш? Я ж твоя донька! Андрій мене більше не кохає, йому лиш кухарка і доглядальниця для дитини потрібна.
– Я зятя підтримую! Самий би вигнав таку дружину!
Він сказав, що я маю повернутися до чоловіка і перепросити. Та я не згодна. Вважаю, що чесно попередила Андрія, що я не звичайна домогосподарка. Але тепер я без грошей, на вулиці. Кілька тижнів вже живу у подруги. Андрій зателефонував, сказав, що я можу повертатись, але маю змінитися.
І як мені бути? Невже й справді маю так жити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!