Свою єдину донечку ми з чоловіком ніколи ні в чому не обмежували. Хотілося, аби дитина завжди жила в достатку і не знала горя. Тому ми дали їй хорошу освіту, показали світ, допомогли з роботою. А як донечка почала заробляти та відкладати гроші, то скинулись і придбали їй новеньку квартиру. Вийшло так, що 25 відсотків суми в неї було, а ще 75 додали ми. Але то було діло принципу. Хто ж із батьків не мріє забезпечити своє дитя власним житлом?
Спочатку Христина жила там сама, а через два роки вийшла заміж, завагітніла… І почали в тій однушці діти вже втрьох моститися. Ясно, що там, де одному нормально, трьом – дихати нічим. Та от біда: на більшу квартиру грошей у молодого сімейства не було. Та й не час зараз, аби житло нове купувати: хто ж його знає, що нас чекає завтра, правда?
І зять мій, аби йому пусто було, випалив свою ідею – переїзд в інше місто. У мене там аж очі на лоба полізли! Йому легко казати, його в нашому містечку нічого не тримає. Роботи нормальної в нього зроду не було: то якісь халтурки, то підробітки, то ще якісь обхідні шляхи. Такі він копійки приносив додому, що мені аж плакати іноді хотілося. Усе ж лягало на плечі моєї донечки!
Для неї переїзд – найгірше з усіх можливих рішень. Тут вона вже всіх знає, усе тут схвачено: робота є чудова, репутація серйозна серед колег, можливість розвиватися… Вона так довго працювала, аби досягти того, що має! Таку зарплату за місяць отримувала, яку місцеві тільки в снах і бачили. А тут таке! Кинути все і переїхати…
Хочете читати ще більше цікавих історій? Підписуйтесь на канал: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Христино, ти мене чуєш взагалі? Я тобі кажу, що мене це місто давить! Не хочу я тут нічого робити, бо все одно воно нікому не треба! А як у столицю переїдемо, то я зразу все у свої руки візьму. Будемо так жити, що тобі й не снилося! – одно заводив свою шарманку зять.
– Не знаю, як Христина, а я тебе чую! – старалася перекричати його я. – Ти б хоч думав, що ти верзеш! Тут ви живете хоч якось, бо квартира своя є, ціни не такі високі, як у великому місті, у доці моєї робота тут. І ти хочеш кидати стабільність, просто щоб у Київ вирватися? Та кому ти там треба! Ні освіти, ні досвіду роботи!
– А ми продамо цю квартиру та й будуть у нас гроші на перший час. Або бізнес свій зробимо! – не міг ніяк закрити Сашко свого рота.
Так я розізлилася, що встала та пішла додому. Подзвонила наступного ранку до доньки, аби хоч її до тями привести. А та сказала, що говорити не може, бо речі збирає. Готується в інше місто переїжджати з кінцями… Мовляв, Сашко – її доля, куди він, туди й вона…
Я не знаю, що тепер робити. Не для того я в доньку скільки сил і грошей вкладала, аби її тепер якийсь нероба так тяг на дно!
Що б ви мені порадили?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Ще більше цікавих історій від автора читайте за посиланням: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!