Чорнобривці – це не звичайні квіти. Вони не просто так з’явилися на нашій Батьківщині…
Тоді були темні часи для України – молоді козаки відправлялися на війну. Готували шаблі, булави, коней запрягали. Гетьмани кликали всіх молодиків з кожного села. Залишали своїх стареньких матерів та коханих жінок, аби боронити країну від ворогів. Там ляхи наступають, з того краю татари нападають. Скільки молодиків полягли за країну…
Але одна жінка не хотіла, аби її єдиний син йшов у бій. Чуло серце, що не повернеться він живим, а в темній труні з квітами. Тому вирішила піти до старої ворожки, яка жила біля лісу.
– Бабусю, будь ласка, дайте зілля для сина. Не хочу його втратити!
– Звісно, любко дам тобі зілля. Син завжди буде біля твого двору, біля твоєї хати. Тішитиме своїми чорними брівками та карими очима щодня та щоночі. Тільки ти дай йому це зілля, коли він йтиме спати. Нехай вип’є все до останньої краплі, – і простягнула тремтячою рукою невеличкий мішечок.
Жінка послухала настанови бабусі. Заварила листя, дала синові з кухлика випити до останньої краплі. Зі спокійною душею помолилася Богові та пішла спати.
А на ранок заходить до кімнати – сина нема. Тільки невеликі зернятка на ліжку. Тоді мати зрозуміла – ворожка дала зілля, яке перетворило її сина на квіти.
Син завжди буде біля твого двору, біля твоєї хати… – згадала слова старої ворожки.
Тоді жінка посіяла зернятка та вони швидко виросли – чорнобривці. Квіти ще довго тішили мати своїми красивими пелюстками та ароматом. От дивилася на цвіт – і одразу згадувала чорні брови та карі очі свого коханого сина.
– Ти ж мій коханий, чорнобровий, – казала мати та ніжно проводила долонею по пелюстках.
Так у нас з’явилися квіти чорнобривці.
Не дарма про них стільки пісень складено. Навіть український оперний співак Костянтин Огнєвий виконав “Чорнобривців насіяла мати”.
А Вам подобаються такі квіти?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!