Коли почалася війна, то власниця квартири вирішила нас виселити геть. Спершу казала, що до неї приїдуть родичі з Маріуполя. А потім я знайшла те саме оголошення про оренду квартири, але ціна втричі більша. Ще й дописала “тільки для біженців”.
І тим паче, тоді така паніка була в країні, що всі тікали геть. Ми вирішили переїхати до моєї мами у село, вона живе на Львівщині. Хата велика, на два поверхи та літню кухню, велике подвір’я. Нашому синові тоді було тільки 2 місяці та ми переживали за нього
– Беріть сумки та їдьте до мене. Війна в країні! – плакала мама у слухавку.
З Києва до села ми їхали добу. Я з жахом згадую ту дорогу, як ми лісами та полями добиралися, ночували на заправці.
На щастя, доїхали добре. Чоловікові пощастило знайти роботу у Новояворівську, доїжджав на машині. Я поки не можу працювати, бо доглядаю за Захарчиком. Ну і мама також має роботу в поліклініці, але сидить там до обіду.
Мій Олег повністю забезпечує родину. Купує продукти після роботи, платить за комунальні послуги, минулого літа поставив на подвір’ї бруківку та новий паркан. Взимку, коли були відключення світла, десь дістав дефіцитний генератор. Звісно, він коштував космічні гроші, але це була необхідність.
Однак, зараз у мене складається враження, наче мама перестала цінувати наше добро. От я сама доглядаю за синочком і мені не вистачає часу на те, аби вести господарство. А то треба ж грядки прополоти, посадити квіти, ще все обробити від шкідників, замісити добриво, все підживити. І це тільки на городі. А є ще хата, де треба і поприбирати, і їсти готувати і одяг в прання закинути.
Я гадала, що мама трішки допоможе мені. Або ж ми можемо розділити наші обов’язки. Однак, вона була категорично проти:
– То я ще маю за тобою, такою дорослою кобилицею прибирати?
– Мамо, я не кажу, аби ти все сама робила. Але я з сином нічого не встигаю.
– Ну то треба встигати. Щось так смішне вигадала.
І я могла до 1 чи навіть 2 ночі прибирати вдома. Мама постійно до мене причеплялася, що тут погано підлогу протерла, там залишила розводи на вікні, ось там взагалі косо-криво поприбирала.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Одного вечора я була така втомлена, ще й у сина піднялася температура. Чоловік повечеряв та залишив брудний посуд у раковині. Просто тарілка та ложка, нічого більше. Я не мала сил на прибирання та пішла спати.
А зранку прокидаюся від криків:
– То ви два лінтюхи, не мали сили тарелю вимити? Геть чисто страх втратили?
– Та не кричіть, зараз я помию.
– А то треба було вчора мити, а не нинька! Я вам тут не наймичка.
Ми пересварилися і настрій був паскудний. А ввечері чоловік вирішив серйозно поговорити:
– Краще переїхати на орендовану квартиру. Готовий будь-які гроші платити чужій людині, тільки б не слухати докори мами. Дістало.
– А які є варіанти?
– У Новояворівську мій колега має однокімнатну квартиру. За символічні 10 тисяч буде здавати в оренду.
Ми погодилися. Звісно, скандалу тоді не уникнули – мама нас так лаяла, кричала, плакала, називала зрадниками. І вже місяць, як з нами не хоче спілкуватися. Її навіть не цікавить, як її онук Захарчик.
Скажіть, будь ласка, хіба я щось погане зробила мамі? Хіба ми її кинули напризволяще чи що? Ми з чоловіком просто хочемо спокійно жити, без скандалів та докорів.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Лікар ошелешив запитанням. Цікавився, чи син у нас всиновлений. А я й гадки не мав, яку таємницю від мене приховувала дружина
Коли я зайшла на сторінку невістки – мало не посивіла. Так от на що вона мої гроші витрачає. А казала, що сваха хвора
Не мала я клопоту, то поїхала на заробітки. Встряла в таке, що й не знаю як виплутатись. І як тепер додому приїздити та рідним в очі дивитися?
Я щаслива, що Бог послав мені таку невістку, яка стала донькою. Ми стільки всього пройшли, як не стало єдиного сина.
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
8 років тому моя подруга забрала чоловіка з родини. А нещодавно сама приповзла на колінах пробачення замолювати – очевидно, що Бог покарав її за такий гріх. Я була вражена, коли почула її розповідь про Романа
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
Лишень на похороні чоловіка я дізналась, що він багато років мені брехав. А тоді я ще й заповіт його побачила
