Я все життя прожила в Луганську. Брехати не буду — активної проукраїнської позиції я ніколи не дотримувалася. Але в 2014 році все змінилося. Я на власні очі переконалася в тому, що “братній” народ — це наш запеклий ворог, який тільки й думає про те, як нас стерти з лиця землі.
Шкода, що це усвідомлювали не всі. Було й немало тих, які підтримували всі ці псевдореферендуми, мало того, вони ще й допомагали організовувати ці циркові вистави, активно залучали людей до цього, роздавали брошурки і постили в соцмережах гучні заклики: “За Россию!”
Найгірше те, що й деякі мої друзі стали зрадниками України.
– Іриш, неужели не понимаешь?! Там нам будет лучше! Если б не мы этот запад давно уже пропал.
– Та що ти таке кажеш, Віталік?! Твої діти народилися у вільній і незалежній Україні. Так було, є і буде! Яка Росія? Там ні економіки, ні демократії, ні перспективи…
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Він почав мені щось доводити, та так завзято, що мало пара з вух не пішла. Я не могла цього слухати. Попрощалася з ним і пообіцяла собі більше ніколи в житті з такими людьми не спілкуватися.
З такими поглядами на життя в Луганську з 2014 року мені жилося дуже несолодко, але ми з чоловіком та дітьми наважилися переїхати до Тернополя тільки цього року.
Звісно, нам, як і всім переселенцям, буває дуже непросто звикнути до нових порядків, але тут в сотню разів краще жити, ніж в рідних краях. Тут всюди царює свобода і легкість.
І люди дуже хороші, хто би що там не брехав.
Я сумувала за домом, за людьми, які залишилися в окупації, але й згадувати часто про жахіття минулого мені не хотілося. На жаль, не вийшло…
– Здравствуй, Іриш!
Я обертаюся і бачу перед собою мого однокласника Віталіка.
– Привіт. А ти…. Ти що тут робиш?
– Мы с женой и детьми теперь здесь. Вот я себе даже роботу нашел. Очень хорошую. Чувствую себя в Тернополе, как у Бога за пазухой.
Я не вірила своїм вухам! І хто це говорить? Активний проросійський активіст? Можливо, якби не його діяльність, в Луганську досі була б Україна!
– Ти вибач, я спішу…
Може, хтось назве мене непривітною, жорстокою, зарозумілою, але мені не соромно за мою неприязнь до цього чоловіка. Будь моя воля, я б його взагалі на територію нашої держави не впустила. Він на це не заслужив!
Не всіх можна пробачити, та й не всіх варто. За свої вчинки треба нести відповідальність, а не втікати, підібгавши хвоста, як те цуценятко.
А як вважаєте Ви?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась.
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
– То он які ви тут патріоти? – Я їхала по роботі до Чернівців. Мене відправили у відрядження. Та в потязі сталося те, що я ніколи не забуду
