Я вийшла заміж у 2010 році, мені було 21 рік. Якраз закінчила 4 курс та шукала роботу. І знайшлося оголошення про пошуки офіс-менеджера в одну будівельну компанію.
Ну і так я зустріла свого коханого Олега – мій директор. Одразу закохався у мене, як тільки я прийшла на співбесіду. Пригощав постійно кавою, підвозив додому, дарував квіти.
Однак, між нами була така “невеличка” різниця – 15 років. Чесно, мені ця різниця взагалі не була відчутна. Бо біля мене був вже дорослий, відповідальний чоловік, поруч з яким я почувалася, як за стіною.
І через 3 місяці Олег зробив мені пропозицію. Мама категорично мене відмовляла, адже її бентежила наша різниця у віці:
– Доню, ну повір, ти скоро про це пожалієш.
– А чого жаліти? В чоловіка вже є свій бізнес, квартира, великий життєвий досвід.
– Це зараз ти так думаєш. А коли мине 10 років – то все зрозумієш!
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я не звернула на ці слова уваги. От нащо мені якісь хлопці-шмаркачі мого віку, які постійно біля маминої спідниці тримаються? А Олег був самостійний та розумний. Ми побували і в Єгипті, Туреччині, Греції, Італії. Коли я народила донечку, то коханий подарував машину!
І поки всі мої подруги їли пісну гречку та одягалися в секондах, я мала дорогий одяг та вечеряла в ресторанах. Хоча саме ті подруги казали “Ти з Олегом будеш нещаслива! Краще виходи заміж за такого, як ти!”
Однак, минуло 14 років і я згадала слова мами. Зараз мені тільки 35, молода, красива, хочу якось активно проводити час. А Олегові нещодавно стукнуло 50 років. Він за собою геть не слідкує, має вже такий “пивний животик”, полисів. З ним навіть нереально вийти на вулицю прогуляти, бо постійно чую “ой, почекай, мені важко йти”. Олег на кожному поверсі стає та перепочиває.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Поруч з таким чоловіком я виглядаю наче його старша донька, чесно. Мені не раз такі “компліменти” робили його колеги чи сусіди. Тим паче, нашій Софії 14 та вона почала соромитися батька. І я частково розумію її, чесно.
Раніше ми подорожували світом. А тепер Олег наче до дивану прикипів та постійно дивиться футбол. І ще й пиво цмулить одне за одним! Хотіла нещодавно поїхати в Буковель, просто відпочити в горах. Але Олег категорично проти:
– Краще вдома посидимо. Я в тих горах коліна покручу собі. Мені того не треба. Хоч – їдь сама.
Його навіть кудись просто в ресторан в неділю нереально витягнути. Пропонувала в Моршин чи Трускавець поїхати, аби разом час в якомусь санаторії провели – знову ні!
І так я почала подорожувати з донькою.
Чесно, у нас навіть почалися проблеми в ліжку. Я купую красиву білизну, роблю масажі, парфуми зі спеціальними феромонами. А Олег тільки обернеться на бік та починає хропіти. Ніякої ласки, уваги, любові.
Тому, любі дівчата, не поспішайте виходити заміж за таких “дідусів”. Бо потім замість любові будете їх доглядати. Емоції та кохання минає, тому пожалійте свою юність.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась.
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Моя рідна сестра ледь не підштовхнула мене зруйнувати щастя мого єдиного сина.
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
Вам погано, а поговорити ні з ким?! Викликайте таксі. Водій одного з них врятував мені життя…
– То он які ви тут патріоти? – Я їхала по роботі до Чернівців. Мене відправили у відрядження. Та в потязі сталося те, що я ніколи не забуду
– От ти все гроші додому висилаєш, а віку доживатимеш на вокзалі! – Слова Валі примусили мене замислитися
