тРозповім я вам історію, яка трапилася зі мною ще десять років тому. З чоловіком виховувала двох доньок – Ганну та Одарку, вони тоді вже вступили до інституту. Я дуже чекала на цей період, адже вважала, що з Романом у нас почнеться нове життя. Правда, він прийняв інакше рішення й зрадив мені зі своєю секретаркою.
– Вибач, не хотів завдавати тобі болю, – сказав він, – Але я дуже люблю Поліну.
Цього вечора він зібрав свої речі й пішов до жінки, яка вдвічі від нього молодша. Доньки тоді образилися на батька й не розмовляли з ним. Мені було дуже важко, особливо коли Ганнуся намагалася нас різним способом помирити. Хочу витерти цей рік життя з пам’яті, адже час не залікував мої рани, я просто навчилася з цим жити. Почала приділяти більше часу своїм вазонам, вирощувала цікаві види й продавала. Таке хобі тоді допомогло мені не впадати в депресію.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Доньки помирилися з батьком і розповідали мені інколи про його нове життя. Він був щасливим з цією Поліною, а згодом вона народила йому сина.
– Мамо, уяви, Поліна хвора, вона каже, що це серйозно, – сказала мені одного разу Ганнуся.
– Дівчата, припиніть їх обговорювати, мені це не приємно, – говорила я донькам, оскільки продовжувала кохати чоловіка і думка про те, що мій чоловік поруч з іншою жінкою мене заганяла в глухий кут. Пройшло вже стільки років, а я досі вважала його своїм.
В суботу вранці я проснулася від силуету, який повис наді мною. Я думала, що це сон, але згодом Роман сказав тремтячим голосом: “Олено, вибач, я знаю, що година рання. Але я, я не знаю, що робити з Матвійком”. Він постарів, а волосся вкрила сивина. Позаду стояв маленький хлопчик. Я зрозуміла, що це їх син.
– Поліни не стало сьогодні вночі, – продовжив він. – Мені похоронну церемонію потрібно підготувати, наші дівчата працюють, Поліна без родичів, просто не маю куди його подіти. Він ще геть маленький для такого.
Хлопчик був дошкільного віку. Я не розуміла, що відбувається, глянула на малюка, як той одразу промовив:
– Ви родичка моєї матусі?
– Ні, – сердито сказала я і хотіла вже завершити цю розмову.
– Мама казала, що в неї немає нікого.
– Я – Олена і взагалі не знала твою матір.
– Тату, яка ще Олена? Я знаю лише про двох сестер – Ганнусю та Одарку, вони вже великі, – сказав він, махнувши рукою.
Він був такий милий, я зрозуміла, що дитина не винна, і вирішила допомогти колишньому.
– Матвійку, ти кашу любиш? Ходімо зі мною на кухню поїмо, а потім тато тебе забере.
Собі я зробила каву, а Матвійку – вівсяні пластівці. Я спостерігала за цим хлопчиком, він буде дуже схожим на мою Ганнусю в дитинстві. Ми провели з ним весь ранок, переглядали мультфільми, читали старі книги дівчаток. Матвійко – дуже добрий і кмітливий.
З того часу Роман часто почав приводити до мене Матвійка, ми з ним дуже подружилися. Доньки ще про онуків не думають, тому ця дитина стала для мене новим подихом повітря.
Вже пройшло два роки після смерті Поліни й Роман нещодавно запропонував мені знову з’їхатися. В глибині душі я дуже цього хочу, адже малюю собі в голові ідеальну сім’ю, ми з Романом та Матвійко… Однак образа не покидає мене, я не знаю, чи зможу йому знову довіритися.
Якщо нам не вдасться бути разом, це завдасть лише шкоди дитині. От і я не знаю, що робити. Люблю їх обох, але страх залишитися знову обманутою не покидає мене.
Якби Ви вчинили на моєму місці?
Мій Олег зраджував з подругою. Тому на його день народження вирішила провчити горе-коханців. І це бачили всі його родичі!
– Ну невже вам не хочеться мати гарне свято? – Син прийшов додому й шокував мене. Виявляється традиційного випускного в них не буде
Субота, вечір. У маршрутку забігає огрядна пані та говорить до мене ламаною російською мовою
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
Я проміняв чудову дівчину на красуню з обкладинки, а тепер залишився ні з чим. Ніколи не робіть такого!
– То ти винна, що випиває! Нащо на війну пускала? Хотіла грошей – от і маєш! – Заява свекрухи мене ошелешила
– Мамо, ти хочеш, аби з нас все місто сміялося?! Люди пальцем тикатимуть і казатимуть, що ти геть розум втратила! – здається, що у моєї мами почався старечий маразм. Інакше не можу пояснити її витівку
– Цьогоріч своїх дітей до мене не привозьте! В мене тепер інше життя! – Мама шокувала нас новиною. А ще й добряче підставила
За 15 років колишній чоловік не давав аліменти та не телефонував. А тут прийшов до будинку та почав дорікати мені, що я погана мати та жінка!
