Зайшла до аптеки та випадково стала свідком скандалу. А все через мову

Я біженка з Маріуполя. Дивом вдалося втекти з міста. Зараз проживаю в Івано-франківську в родичів. Тут помалу починаю нове життя – знайшла роботу, дитинку до садка влаштувала. З чоловіком розлучена, він давно втік до росії. Саме через його “патріотичні погляди” ми розійшлися.

Але мова не про моє особисте життя. Вчора зайшла після роботи до аптеки, потрібно купити ліки для бабусі-сусідки, вона попросила. Скажу одразу – я українську мову не так добре знаю, можу говорити та писати з помилками, але вчуся! Дивлюся серіали, фільми. музику слухаю.

Так от, заходжу до аптеки.

Переді мною якась оглядна пані кричить російською до продавця:

– Ви нє імєєтє права мнє атказивать!

Помітила невелику табличку “Обслуговуємо тільки державною українською мовою”. Жирний шрифт та ще три великі знаки оклику.

– Пані, але….

– Мнє всьо равно, я визиваю паліцию!

Звісно, приїхала поліція. Але що вони зроблять? Тільки посміялися і все.

Бачу, що вже така велика черга утворилася.

– Пані, тут ще інші клієнти, їм також потрібно купити ліки.

– А я сказала, что мнє всьо равно!

Чую, що інші покупці починають обурюватися, наростає напруга.

Тут до стійки підходить літній дідусь, дістає гроші та каже:

– Мені ті ліки, що ця пані хоче.

Дівчина тихенько подала пачку “Парацетамолу”.

Старенький дідусь розвернувся до пані та кинув їй в обличчя ліки:

– Поки наші молоді хлопці гинуть там, ти тут російську заразу розносиш. І не соромно тобі? Совість не зжирає? Щось не подобається – валізи, вокзал та до дупи в москву, кричи там на своєму болоті!

Всі люди почали аплодувати дідусеві, а тат жінка намагалася перекричати “меня здесь ущємляют”. Та їм було байдуже.

Та жінка так надулася, як жаба, що ледь не луснула. Взяла ліки з підлоги та вийшли геть.

А потім я знайшла її відгук на сайті аптеки, у Гугл карті. Вона так лаялася, що її не хотіли обслуговувати, поставила одну зірку.

Чого навчила мене ця історія:

Не знаю, що далі з нами буде. Адже дідусь мав рацію – там молоді хлопці, яким ще 30-ти нема, боронять нашу країну від ворога. А тут ще живуть такі люди, які вважають, що можна розмовляти мовою окупанта.

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]

Дідусь вчинив правильно? Ви погоджуєтеся з його словами?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!