Коли ми з чоловіком дізналися про те, в нас буде третя дитина — не дуже зраділи такій новині. Звісно, діти — це квіти життя і все таке, але я уявлення не мала, як тіснитися з трьома чадами і чоловіком в однокімнатній квартирі.
Якби ж то вона ще наша була, а то ж орендована! На власне житло ми з Андрієм так і не назбирали. Я постійно в декреті сиджу, а чоловік працює звичайним менеджером в магазині електрики. Самі розумієте, які там в нас можуть бути заробітки.
Єдина надія була на наших батьків. Ми як-не-як їм стількох онуків подарували, мають же вони тепер хоч якось віддячити. Після першого сина чекали допомоги — не дочекалися, а після другого я взагалі на своїх свекрах хрест поставила.
Анні Павлівні на сина взагалі плювати. Її хвилює тільки доля коханої донечки. В Соломії якісь проблеми зі здоров’ям — ніяк не може завагітніти от свекруха всі свої грошики в неї вкладає.
Я все розумію, але ви мені вибачте, треба якось порівну дітей ділити! Хіба ні?
Мої батьки, якщо чесно, теж нічим не кращі. Живуть собі в трикімнатній квартирі вдвох, горя не знають. Дають нам кожного місяця якусь копійку, кажуть: “Відкладайте собі на хату!”
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Смішні якісь. Та хіба вагітна жінка з двома дітьми може на щось відкладати? Всі гроші йдуть на їжу або на новий одяг — сини ростуть, як на дріжджах.
Цього разу вирішила наполягати на своєму до останнього.
– Мамо, ви взагалі совість втратили? Невже не бачите, як ваша рідна дитина мучиться в тій тісній комірці? Вам в трикімнатних хоромах не зажирно?
– Надійко, а що ж ти пропонуєш? Куди ми з батьком по-твоєму маємо подітися?
– А дача для кого за містом стоїть?!
– Та яка ж то дача? Халупа сільська.
– Нічого! Дрів собі нарубаєте – і будете жити!
Як їх не вмовляла – все марно. Нічого і чути не хочуть.
Що тепер робити – гадки не маю. Думаю собі так: якщо батьки не звільнять мені квартиру – не дозволю їм бачитися з онуками. А що? Хіба це справедливо – донька їм таких красивих онуків народила, намучилася, а вони як жили, так і житимуть собі далі?
Так не буде. Хочете мене судіть, але я від свого рішення не відступлюся.
Чи підтримуєте ви рішення Надії?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту poshepky.com@gmail.com
Я зазирнув в сумку дружини і очманів! От так сюрприз мені кохана підготувала, нічого не скажеш
Ми одружені уже 25 років з чоловіком і на кожне день народження він дарує мені якусь дрібничку чи побутову річ. Тому і на цей раз я не очікувала чогось особливого, але дуже помилилась.
– Зрадив тоді – зрадить і зараз! – запевняла подруга. Роки уявляла зустріч зі Степаном. Хотіла усім ризикнути заради нього
– Луганск – не Украина! Там нам будет лучше! – кричав друг в 2014 році. Уявіть собі моє лице, коли я зустріла його в Тернополі через 8 років…
Гортала Фейсбук, як раптом бачу фото, де син одягає обручку своїй Жені. Мені очі на лоба полізли!
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Я вперше стала мамою в 53 роки. Та то ще квіточки – я уявлення не маю, хто батько цієї дитини
Свекруха та зовиця хотіли перетворити Аліну на безкоштовну няньку, бо втомилися з дітьми гратися. Однак, їх план з тріскотом провалився!
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
