Весілля вчора було!
Таїсія Михайлівна несамовито терла тарілку. На губці вже давно перестала з’являтися пухнаста піна, що пахне апельсином. Наче прокинувшись, жінка кинула тарілку в раковину і вимкнула воду.
Сівши за стіл і посунувши до себе попільничку, жінка зробила першу затяжку і закашлялась.
– Мама, ми з Антоном запрошуємо тебе на весілля! Заяву вчора подали.
Таїсія Михайлівна заплющила очі і уявила собі щасливе обличчя дочки:
– Оленко, вітаю! Я дуже за вас рада.
– Я тобі запрошення поштою надішлю, особисто вручити не вийде – роботи багато. І витрати великі чекають. Ти пробач, що я так довго не дзвонила – сама розумієш. Ми тебе у нас вдома спати покладемо після свята, не переживай. І, матусю, ти якщо грошиками багата, підкинь … Батьки Антона все оплатять, але я не хочу як бідна родичка зовсім ні копійки не вкласти.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Підкину. – кивнула Таїсія Михайлівна, забувши що дочка її не бачить.
– Я тобі зараз номер карти скину, в банку переведеш, добре? Бувай, мам!
Таїсія Михайлівна довго дивилася на екран телефону. Доньку вона не бачила з її вісімнадцятиріччя. Тоді, 6 років тому, вона довго махала слідом поїду, що від’їжджає, витираючи непрохані сльози.
До весілля дочки жінка готувалася грунтовно. Огірочки, помідорчики, аджика – сама робила, саме те до м’яса. Дістати найкраще плаття із засіків. Бувале, але чисте і ошатне.
У банку усміхнена співробітниця допомогла оформити переведення з карти на карту через мобільний банк. 60 тисяч – всі кошти пенсіонерки.
– Дочку заміж видаю, хочу чимось допомогти! – з гордістю повідомила вона.
Надісланому запрошенню Таїсія Михайлівна раділа, як дитя. Гарний конверт, лаконічний прямокутник паперу, підписаний рукою доньки. 8 жовтня 2021 року в 16-00 – гарна дата.
Квиток на поїзд був куплений заздалегідь.
– Оленко, я зійшла з поїзда, ви де?
– Мамуся, візьми таксі! У нас гості! – відповіла весела Олена, трохи заплітаючи язиком. Адресу зараз напишу.
– Уже? – здивувалася Таїсія Михайлівна і дорікнула: – Ох вже ці новомодні весілля.
З двома сумками гостинців, домовившись з місцевим привокзальним таксистом на суму – 200 гривень, Таїсія Михайлівна поїхала до доньки додому.
У під’їзд жінка потрапила завдяки жінці з собачкою, що виходила на прогулянку. Олена не брала трубку. Піднявшись на потрібний поверх, Таїсія Михайлівна подзвонила в квартиру.
Музика гуркотіла на весь під’їзд через закриті двері. Жінка переминалася з ноги на ногу, давлячи на кнопку дзвінка і набираючи дочку телефоном.
Двері відчинилися хвилин через 20. Молоді люди, які хиталися, голосно міркували – яку випивку купити в магазині.
Пробурмотівши вітання, Таїсія Михайлівна прослизнула в квартиру. Шум, гам, пляшки. То тут, то там хтось спав. Сигаретний дим запах перегару, який ударив в ніс і мало не звалив жінку з ніг.
– Олена?
З кухні виплив чоловік. Побачивши гостю, він розплився в усмішці:
– Звук зменшіть! – крикнув він на кухню і звернувся до жінки: – Мама Олени? Теща приїхала! Пацани, давайте за тещу! – гучний крик, дзвін склянок. – Проходьте, складіть компанію.
– А Олена де? – злякано запитала Таїсія Михайлівна.
– Спить уже. – невизначено махнув рукою Антон.
– Як спить? А весілля?
– Вчора весілля було. Сьогодні другий день гуляємо. – пояснив Антон. Тоді забрав у жінки сумки і підштовхнув її в сторону кухні.
– Квартиру орендуєте?
– Ні, родичі подарували. Квартиру, машину. Ще техніки купили. Три кавомолки та чотири чайники. Вам чайник не треба?
– Не треба, дякую. Поїду я. – Таїсія Михайлівна мало не плакала. – Олена де спить? Хочу подивитися на неї.
Антон провів тещу в кімнату і пішов до друзів.
Дівчина спала прямо в платті. На дверях шафи висіла весільна сукня. Таїсія Михайлівна провела рукою по гладкій тканині і уявила, якою красунею була напередодні її дочка.
Підійшовши до сплячої дівчини, Таїсія Михайлівна погладила її по волоссю і поцілувала в скроню:
– Щастя тобі в сімейному житті, Оленко.
Таксі, чотири години на поїзді. Будинок.
– Тайка, ти що так рано? Ми тебе раніше завтра не чекали! Як дочка? Видала заміж? – цікава сусідка з нетерпінням дивилася на жінку.
– Видала. Потім розповім. Втомилася дуже, спати піду.
Вранці зателефонувала Олена. Вона вибачалася за те, що не зустріла мати як годиться:
– Ти чому поїхала? Залишилася б, побалакали б з тобою.
– Спасибі, Олено. Хороше весілля було.
– Ти образилася чи що? Мам, що ти як маленька? Ну який тобі ресторан? Там пристойні потрібні люди зібралися, а ти не знаєш, в якій руці вилку тримати! Зрештою ми в суботу відзначали. Сама винна – не було чого їхати!
– Вибач, Олено. В мене немає часу. Мені посуд треба помити. – ковтаючи сльози, відповіла Таїсія Михайлівна і скинула виклик дочки.
Таїсія Михайлівна схопила тарілку, яка сиротливо лежить на столі після мізерного сніданку, і почала несамовито її терти.
Чому діти виростають такими невдячними стосовно своїх батьків?
– Мамо, тут така справа, моя дівчина вагітна! Але в нас все серйозно, ти не думай! – Коли син мені це сказав, я злякалась. Та гірше стало, коли він нас зі своєю Танею познайомив
– Ти мусиш нам віддати дитину і гроші! В тебе ще буде сім’я! – Свекри мене шокували, і вони не збираються відступати
Раніше ми з сестрою й братом були найріднішими. Та після смерті матері все змінилося. Тепер я їх знати не хочу
– То якщо він військовий, то все йому треба пробачати? – Мені набридло вдавати, що Сергій ідеальний лише тому, що він на фронті був
– Мамо, їдь назад з цим “щастям”! В мене чоловік – солідна людина, нащо нам такий сором! – Десять років я маму не бачила. І ще стільки ж не хочу
– Як я жінка з немалою вагою та проблемними ногами маю вилізти на верхню полицю в потязі. Ще й в таку спеку – думаю собі.
Гидувала сидіти за одним столом зі свекрами, не хотіла їсти страви. Адже їх “стиль” життя мене дуже дивував та навіть відлякував
В 62 роки я зареєструвалась на сайті знайомств. Якби знала, чим це закінчиться – ніколи б не робила цього
– Мені він більше підходить! – Коли я побачила хлопця доньки – не повірила. Вони залишились в мене на вихідні і відтоді я не можу заспокоїтись
