Я не знаю, як бути. Ще до війни я почав зустрічатися з дівчиною. Аліна – прекрасна, добра і ніжна. Я ще давно пропонував їй переїхати до мене. Та вона навідріз відмовилась.
– Я не житиму з тобою без вінчання. Навіть штамп в паспорті для мене не такий важливий. Грішити не хочу!
Дуже я засмутився, що казати. Я взагалі не релігійна людина насправді. А ось Аліна – дуже. Щотижня до церкви ходить. Молиться щодня. Батьки в неї теж дуже консервативні в цьому сенсі.
Та потім почалась війна і мене мобілізували. Та побачивши усі жахіття фронту мені ще більше схотілося мати сім’ю. Так мріяв приїхати додому і бути з коханою. Та вона невблаганна й далі наполягає на весіллі. Вирішив зробити їй пропозицію. Розписатися та обвінчатися в церкві. Та коли розповів про свої наміри батькам – вони мене здивували.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Про це й мови бути не може до кінця війни!
– Чого це?
– Ти що не розумієш? Вона просто хитра дуже. Переймається, щоб виплату отримати, як тебе вб’ють!
– Та не може бути. Вона дуже релігійна.
– Май розум, потерпи, однаково жити разом не будете, бо ти на фронті. А що вже ті кілька днів.
Через слова батьків мені так прикро стало. Невже вони не розуміють, як мені важко. Адже я не знаю, коли загину. Хочу радіти життю й кохати.
Позиція Аліни мені також не зрозуміла. Хіба ж це гріх дарувати любов, коли кохаєш? Тим паче, що все може дуже швидко закінчитись. Порадьте, як мені бути в цій ситуації? Кого слухати?
Не мала я клопоту, то поїхала на заробітки. Встряла в таке, що й не знаю як виплутатись. І як тепер додому приїздити та рідним в очі дивитися?
Коли я зайшла на сторінку невістки – мало не посивіла. Так от на що вона мої гроші витрачає. А казала, що сваха хвора
Поки невістка лежала на збереженні Максим привів додому коханку. Я не вірила власним очам, але провчила його, бо по-іншому не могла!
Я щаслива, що Бог послав мені таку невістку, яка стала донькою. Ми стільки всього пройшли, як не стало єдиного сина.
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
– Кoxaний, дякyю зa пoдapyнoк! – Ти пpo щo? – Мeнi нa кapтy сьoгoднi пpийшлo 5000 гpивeнь. – Дaй сюди тeлeфoн! I взaгaлi зaбyдь пpo цe! Цe, мaбyть шaxpaї
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
Лишень на похороні чоловіка я дізналась, що він багато років мені брехав. А тоді я ще й заповіт його побачила
