Коржики – це чудова ніжна випічка, яку ми всі обожнюємо з дитинства.
Сьогодні ми з вами поділимося неймовірним рецептом домашніх коржиків, які вам неодмінно сподобаються.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Інгредієнти:
– Масло – 100 г
– Цукор-пісок – 100 г
– Яйця курячі – 1 шт.
– Борошно – 400 г
– Розпушувач тіста – 10 г
– Молоко – 100 мл
– Сіль – за смаком
– Ванілін – за смаком
Як приготувати коржики:
1. Розм’якшене вершкове масло змішайте з цукром за допомогою вінчика або виделки. Масло можна замінити маргарином.
2. До суміші додайте яйце. Можна все перемішати вінчиком або використовувати міксер.
3. Розпушувач тіста змішайте з вініліном та молоком. До змішаних інгредієнтів додаємо просіяне борошно. Половину висипаємо в миску, а решту сипимо на стіл. Замішуємо тісто, вона має бути м’яким та еластичним.
4. Розкочуємо пласт тіста, завтовшки 7 міліметрів. Коржики можна вирізати круглою чашкою, а можна скористатися формочками для кексу.
5. Випікати коржі при 180 градусах 15 хвилин. Коржики чудово ростуть в духовці.
Готово! Куштуйте смачні та ароматні солодощі!
Вам сподобався рецепт?
Лікар ошелешив запитанням. Цікавився, чи син у нас всиновлений. А я й гадки не мав, яку таємницю від мене приховувала дружина
Коли я зайшла на сторінку невістки – мало не посивіла. Так от на що вона мої гроші витрачає. А казала, що сваха хвора
Я щаслива, що Бог послав мені таку невістку, яка стала донькою. Ми стільки всього пройшли, як не стало єдиного сина.
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
8 років тому моя подруга забрала чоловіка з родини. А нещодавно сама приповзла на колінах пробачення замолювати – очевидно, що Бог покарав її за такий гріх. Я була вражена, коли почула її розповідь про Романа
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
День народження свекрухи став справжнім випробуванням. Ніколи не думала, що Ользі Іванівні буде за нас соромно. Ми ніби завжди старалися бути хорошими дітьми.
– Як ти хочеш молодого й гарного чоловіка – мусиш йому догоджати! – Після року життя з Іваном я зрозуміла одну важливу істину
Моєму синові 26, а його нареченій аж 34! І на цьому сюрпризи долі не закінчуються. Коли я почула ще про дитину, то одразу сказала – ніякого благословення на шлюб не дам!
