Я одружилася з чоловіком ще чотири роки тому. Живемо разом добре, суперечок практично не виникає. Звичайно, є моменти, коли наші інтереси не співпадають, але ми все вирішуємо більше мирно, розмовами. Навіть з фінансовими питаннями все спокійно, що дуже рідко буває в сім’ях. Ми вирішили, що в сім’ї мають працювати двоє і матеріальні проблеми вирішувати разом. Я не планувала жити коштом чоловіка.
Спершу більше заробляв він, а згодом у нього стали виникали фінансові труднощі, щоб забезпечити нас необхідним я брала додаткові зміни. Важкий був період, однак ми його пережили, і зараз знову працюємо вдвох. Єдиним мінусом є те, що ми так досі і не наскладали необхідну суму, щоб придбати власне житло. Це дуже засмучує і мене, і мого чоловіка.
Вирішили, що з дітьми поспішати не будемо, поки не придбаємо собі квартиру. Загалом я приїхала до обласного центру з іншого містечка, а мій чоловік місцевий. В його батьків є декілька квартир, однак вони не думали давати щось своєму сину. Свекри “зайву” квартиру здали оренду, бо їм не вистачає пенсії. На це житло я не зазіхала, адже розумію, що з пенсійних коштів прожити важко, а там вони мають непоганий додатковий дохід. Однак згодом свекри розповіли, що цю квартиру будуть переписувати на доньку.
У батьків мого чоловіка є двоє дітей, і вони обоє – спадкоємці, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по знімних маленьких чужих кутках або виплачувати все життя кредит?
Я бачила, що це мого чоловіка образило, однак він нічого не сказав, щоб не конфліктувати з батьками. Я теж спершу намагалася закрити очі, однак такого пробачити не змогла. Сказала свекрусі, що так вчиняти не справедливо, окрім доньки у неї є ще і син. Вони у відповідь стали мені говорити, що я корислива людина і думаю лише про гроші і про себе, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.
Чоловік дізнався про цю неприємну ситуацію і сказав, щоб я не пхала свого носа туди, ще й образився на мене. Сказав, що він сам всього досягне, і якщо рідні вирішили не ділитися нерухомістю, то це їхнє рішення. Вони на це житло заробили самостійно й ніби то самі знають, що з ним робити.
Тепер він навіть говорить мені, щоб я пішла до його матері й попросила вибачення. Від цього в мене просто шок. Я хотіла відстояти права чоловіка, бо розумію, що так поступати несправедливо, а ще й винна вийшла. Він що не бачить, що його батькам абсолютно байдуже на свого сина. Зараз я не знаю, що робити далі, але вибачатися перед свекрами та зовицею не збираюся. Тепер і з чоловіком не розмовляю, оскільки він не може відстояти своє право на частину житла. За що ж сестрі такі привілеї? А ми повинні до кінця життя виплачувати іпотеку. Ну де ж справедливість?
Що ви мені порадите в цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!